Основні уроки з розробки та реалізації Національної екологічної стратегії, Національного плану дій з охорони довкілля, а також Стратегії сталого розвитку "Україна-2020" та щодо реформ взагалі.

В Україні багато речей робиться неправильно, в тому числі за порадамиз Заходу - наприклад, нині склалася просто істерія довкола "реформ".
Тим часом всі 23 роки незалежності в Україні перманентно йшли реформи, постійно провалювалися, але не аналізувалися і починалися знову і знову. Завищені сподівання покладаються на громадські організації, але справжнього громадянського суспільства вУкраїні бути не може, поки не сформується середній клас. Але існуючий в Україні лад, коли 90% недержавних активів належить 300 родинам, не дає створитися середньому класу.

При розробці Стратегії екополітики та НПД з охорони довкілля громадські екологічні організації зіграли дуже велику роль, але діяли тими ж хибними методами що і державні органи в згаданих реформах. Через те і Стратегія національної екополітики, і НПД не є ефективними.

Головні пропозиції:

1) розробляти Стратегії, Програми та НПД, як і реформи взагалі потрібно за чіткими і прозорими регламентними процедурами. Оскільки їх немає, їх треба створити. Розробка має обовязково відбуватися на основі складення та широких публічних обговорень "зелених" та "білих книг"
(greenpapers and whitepapers). Цього не було зроблено, і найбільшої проблеми - наявності, крім екологічної кризи, ще й кризи державного екологічного управління, ні в Стратегії екополітики, ні в НПД не відображено.

2) до обговорень треба запрошувати ВСІ зацікавлені сторони, включно з забруднювачами та представниками місцевого самоврядування, і в регламентах зазначати порядок врахування зауважень та пропозицій. Це означає, що процеси розробки національної стратегії та НПД, як і системних реформ у державі, мають відбуватися тільки під егідою та з безпосередньою участю парламента, як місця, де найбільше представлені різні суспільні інтереси. Але не під егідою Кабміну чи адміністрації Президента, і тим паче не Мінприроди.

3) Найбільшою проблемою державного управління є відсутність реальної
відповідальності за управлінські провали. Для суттєвого підвищення
відповідальності необхідні три речі:

  а) запровадити в штатному розкладі Кабміну та міністерств бюро новий для українського державного управління тип посадовців, відповідальних винятково за управління розробкою та виконанням програм та проектів та які мають достатні повноваження для розвязання поточних протиріч та досягнення цілей та завдань програми чи проекта. Це аналог ГІПів і ГАПів у проектних інститутах. Відповідального за реформи в Адміністрації Президента Дмитра Шимківа, який мав достатньо повноважень, можна і треба звільнити за ганебну невідповідність назви Стратегії сталого розвитку її змісту, де відсутня екологічна складова.
Це нагадує людину в смокінзі, але без штанів.

  б) персоналізувати відповідальність за тими, хто реально приймає рішення, а не ховати їх за міністром чи заступником міністра, а ідіотські реформи - за Президентом. Для цього треба запровадити пожиттєву відповідальність за прийняті рішення, як у проектних інститутах.

  в) припинити ганебну практику мавпування західного досвіду з буцімто "ПОЛІТИЧНИМИ" призначеннями некомпетентних осіб на посаду Міністра, коли Мінприроди розглядається тільки як ресурсний приз для олігархічних кланів, що підтримали цю партію на виборах. Українські політичні партії здебільшого складаються з бізнесменів та пройдисвітів, і наразі жодна з них немає кадрів, придатних для управління цим Міністерством. Міністра екобезпеки треба призначати тільки на конкурсних засадах. Нинішній Міністр Ігор Шевченко є некомпетентним, не може нести реальної відповідальності за вихід з
кризи державного екологічного управління і тільки підсилить його деградацію.

4) Документувати всі події в ході розробці та разом з листуванням зберігати в архіві, щоб можна було повернутися і виявити - де припустилися помилок. В Мінприроди досі немає архіву, і неможливо повернутися та дослідити питання детально.

5) Щорічно проводити оцінювання виконання також з документуванням та архівуванням.

Сергій Федоринчик, керівник інфоцентру
Української екологічної асоціації "Зелений світ"
зі Статутом 1992 р.