В'ячеслав САНДУЛ, голова Нижньодніпровської громадської басейнової ради УЕР
"Хортицький форум", м. Нікополь Дніпропетровської області

ДОВІДКОВО. За даними Держкомстату протягом 2006 скинуто 3,9 млрд.м. куб забруднених стоків проти 3.2 млрд.м. куб у 1990 році, а частка зворотних забруднених вод у загальному водовідведенні зросла більш удвічі: з 16% у 1990 році до 44% у 2006 році. Щодо Дніпра, то в рішенні комітету ВР, відзначається, що упродовж 2002 – 2006 років спостерігається стійка тенденція зростання скидів забруднених (не очищених та не доведених до норм очистки) зворотних вод.(від 2,3 млрд.куб.м. до 3.5 млрд куб.м. у 2005 році)та зменшення обсягів нормативно –очищених (після очисних споруд) від 2.1 млрд. м. куб. у 2002 році до 1,3 млрд. м. куб у 2006 році. Основною причиною невиконання прийнятих рішень є недостатнє фінансування (близько 15 % від необхідного)та відсутність сучасної системи управління водними ресурсами. Басейновий принцип та інтегроване управління водними ресурсами залишаються темою обговорень на різних семінарах та конференціях.

Минуло 10 років після прийняття Верховною Радою (лютий 1997 р.)"Національної програми оздоровлення Дніпра і поліпшення якості питної води". Цей "ювілей" є достатньою підставою для аналізу стану виконання внутрішніх та міжнародних зобов'язань нашої держави.

Нагадаємо, що цю Програму свого часу було підготовлено Надзвичайною комісією з проблем екологічного стану ріки Дніпро та Фондом відродження Дніпра за участю всіх зацікавлених органів виконавчої влади з урахуванням результатів українсько- канадського проекту. Цим документом зроблено спробу визначити стратегію і шляхи розв'язання найважливішої загальносуспільної проблеми України -екологічного оздоровлення водних об'єктів, басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Вжите визначення - "поліпшення якості питної води" тоді не визначило кінцевої мети - до яких показників її поліпшувати.

Національною програмою передбачалося до 2010 року в гірничо-металургійному
комплексі країни припинити скид неочищених стічних вод. Передбачалося, але
за 10 років майже нічого і не зроблено.

Ще 1976 року в СРСР було прийнято постанову "О мерах по предотвращению
загрязнения бассейнов Черного и Азовского морей". Аналізуючи плани 30-річної давнини зазначимо, що методика підготовки планів та контролю за їхнім виконанням мало чим змінилися з того часу.

У розділі Х Національної програми намічено напрями та обсяг міжнародного
співробітництва. Підсумовуючи, зазначимо, що успішно реалізована лише Програма канадської технічної допомоги "Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні - район басейну Дніпра (сповна освоєні надані кошти).
Але на сьогодні не укладена міждержавна угода між Україною, Російською Федерацією та Республікою Білорусь з питань використання та охорони вод у
басейні Дніпра.

За час, що минув, на рівні міністерств приймали та підписували без
наступного аналізу та перевірки протоколи та інші документи. 2003 рокунамічалося підписати відповідну міждержавну Декларацію, та вона не готова й досі (не вистачило коштів гранту?).

Відомо, що водні об'єкти є винятковою власністю народу України і надаються
лише у користування. Необхідно пам'ятати, що право власності на води народ
(водоспоживач) здійснює через Верховну Раду. Тож є всі підстави розглядати
Національну програму як зобов'язання перед власним народом. Залишилось вирішити проблемне питання - як можна здійснити це право через нашу
Верховну Раду.

Комітет Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування
та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи прийняв рішення "Про
реалізацію державної політики в галузі охорони, використання та відтворення
водних ресурсів" (4 квітня 2007 р.). Засвідчивши тим самим, що замість
оздоровлення йде стійке погіршення стану Дніпра. Комітет зробив ряд
рекомендацій Кабінету Міністрів, зокрема Міністерству охорони навколишнього
природного середовища щодо перегляду Національної Програми.

На момент прийняття Національної Програми діяв Водний Кодекс України,
прийнятий в 1995 р. Було й прийнято ряд законів про питну воду, про
санітарне та епідемічне благополуччя населення, про загальнодержавну
програму розвитку водного господарства.

До слова, в останньому законі (2002 р.) передбачено сценарії нарощування
потужностей водовитратних, ресурсозатратних галузей промисловості, які
можливі за умови припинення скидів у водні об'єкти промислових стоків.

Характеризуючи сучасний стан правового регулювання питань водогосподарської
діяльності, Р. Н. Малишева з Інституту держави і права ім. Корецького НАНУ,
зазначає що "існує величезний масив регулюючих норм різних галузей права,
що відносяться до різних сфер діяльності. Вони мають різну юридичну силу,
бо приймали їх на різному рівні, в різний час різними відомствами..." І ось
цим "величезним масивом регулюючих норм" має керуватись "масив" державних
управлінських структур, органів місцевого самоврядування, виконавчі органи.
Це і Кабінет Міністрів, Міністерство екології та природних ресурсів,
Державний комітет водного господарства, Міністерство охорони здоров'я,
державні обласні адміністрації, обласні ради, міські, селищні ради та ін.

Регулювання відносин, пов'язаних з водогосподарською діяльністю та питною
водою складається із законодавчих блоків, серед яких: екологічне,санітарно-гігієнічне, містобудівне, адміністративне законодавство,законодавство про права громадян та гарантії їх захисту, цивільне законодавство, що стосується захисту прав споживачів і таке інше.

Водне законодавство багатьох країн та України наголошує, що першочерговим
пріоритетом використання водних ресурсів є життєзабезпечуюча функція всяк
сущого. Незважаючи на стабільну тенденцію погіршення стану Дніпра в останні
роки, суспільству нав'язується політика нарощування потужностей існуючих
підприємств, збільшення обсягу використання водних ресурсів для потреб
промисловості та атомної енергетики, водного транспорту. При цьому ніхто не
задумується, що буде з нашими голубими артеріями вже завтра.

З позицій питного водопостачання дніпровські водосховища вимагають
глибокого вивчення їх стану, визначення строків, умов та часу їх існування.
Наявністю токсичних донних відкладень у водосховищах обгрунтовується необхідність збереження існуючого водного дзеркала навіть на мілководдях.
Разом з тим ініціатори будівництва ГАЕС доводять можливість перекачування
та скидів гігантських обсягів води з одного водосховища в інше.

На момент прийняття Національної Програми Мінохорони здоров'я в 1996 році
розробило і затвердило СанПіН "Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води
централізованого питного водопостачання". Незважаючи на це поліпшення
якості питної води в згаданій Програмі запропоновано розпочати,орієнтуючись на ГОСТ 1982 року. Органи місцевого самоврядування на місцях,посилаючись на інтереси територіальних громад, розробляють і затверджують Радами так звані стратегічні плани. Але про стратегію можна вести мову лише тоді, коли намічена мета, строки ... Законом про питну воду та питне водопостачання визначена доволі розпливчаста в часі та суті мета -наблизити показники якості питної води до показників, прийнятих в Європейському Союзі. Орієнтація на ГОСТ 1982 року орієнтує суспільство в зовсім іншому географічному та часовому напрямі. Зараз чуємо про необхідність надання більших прав місцевому самоврядуванню. В багатьох аспектах, особливо в питанні питної води, якраз треба говорити про підсилення контролю державних органів за виконанням положень прийнятих
Законів та строків їх виконання. Орієнтація на ГОСТ на питну воду
неіснуючої держави СРСР як наслідок дає змогу місцевим стратегам у своїх
планах користуватись і відповідними нормативними документами (ГОСТ 2761-84)
для визначення класу джерел питного водопостачання ( їх тоді було лише
три). Сьогодні в Україні методикою екологічної оцінки якості поверхневих
вод за відповідними категоріями передбачено 5 класів і 7 категорій. Так що
"радянський" 2 клас буде відповідати 3-4 класу. Нам необхідно орієнтуватись
на СанПіН 1996 року і докорінно змінювати технологію очистки води.
Нікопольські "водні стратеги" пішли шляхом орієнтації на старі стандарти. Є
всі підстави стверджувати, що СЕС Мінохорони здоров'я ухиляються ( чи
відсторонені) від участі у вирішенні та узгодженні "місцевих стратегій".
Водоочищувальний бізнес виявився настільки успішний, що питання стану
поверхневих вод перестало цікавити місцеву владу.

Варто нагадати, що 11 листопада 2003 року Рада Національної безпеки і
оборони України розглянула і прийняла рішення "Про стан безпеки водних
ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України". Це
рішення стимулювало розробку і прийняття в березні 2005 року Закону про
загальнодержавну Програму "Питна вода України" на 2006-2020 роки. Однак, як
можна зрозуміти наказ Міністерства охорони здоров'я України та Держкомітету
з питань житлово-комунального господарства "Про створення Міжвідомчої
комісії з розгляду питань щодо надання тимчасових дозволів на реалізацію
питної води з відхиленням від вимог нормативного документа", підписаного у
вересні-жовтні 2004 року?

Вважаю, що задля збереження довкілля активніше мають діяти неурядові
громадські організації. Скажімо, Нижньодніпровська громадська басейнова
рада УЕР "Хортицький Форум" на всіх рівнях добивається зміни підходів в
управлінні водогосподарською діяльністю на Каховському водосховищі. Ми
доводимо, що Каховське водосховище не можна розділити кордонами між
Дніпропетровською, Запорізькою та Херсонською областями і давати обласні
дозволи на скид забруднених стоків.

Аналіз проблем у водному господарстві України, проблеми забезпечення питною
водою населення показує, що відсутність державного управління,
безвідповідальність вимагає рішучих дій знизу. Громадським організаціям уже
зараз необхідно розпочати підготовку пропозицій до нової редакції
Національної Програми оздоровлення Дніпра і поліпшення якості питної води,
визначитись, хто буде її розробником. Інакше про чисту питну воду можна
забути, а дніпровські водосховища стануть технічними водоймами атомних
станцій , як це сталося з Каховським водосховищем.