Вірші без назв. Володимир Приступа (м. Львів)
********

К твоим ногам бросаю розы.
 Они ложатся, словно белый снег 
Им не страшны февральские морозы 
И времени неумолимый быстрый бег

А рядом сердце я бросаю, 
Что так и рвется из груди. 
Примешь его ль ты? Я не знаю. 
Но лишь прошу, ты не спеши

Ты не спеши уйти, мне не сказав ни слова. 
Ты не спеши, ответить: «Нет» 
Нарву букет цветов я снова 
И напишу еще один куплет

Порвешь, быть может стих ты мой. 
Цветы ты выбросишь в окошко. 
Зачем мы встретились с тобой?
Так привела любви дорожка

Быть может так назначено судьбой. 
Не знала ты, не знал и я, 
Что встретимся мы здесь с тобой
И губы скажут: «Ты моя»



  
*******

С моей любви смеешься ты,
Мои стихи друзьям читаешь.
Я их писал лишь для тебя,
И ты наверно это знаешь

Их для тебя писало сердце.
Ему не скажешь: «Замолчи!»
Оно горит, не уставая.
И жаром бьет как из печи

Хотел я им согреть тебя, 
Но ты уж больно холодна
Меня с порога прогоняешь? 
Тогда я стану у окна

Когда ты выйдешь на дорогу,
Пойду я следом за тобой
В душе тревогу принимая. 
Давно ушел уж мой покой

Хочу к тебе я подойти, 
Хочу глаза твои увидеть
Боюсь я только одного, 
Чтоб лишним словом не обидеть

Чтоб не обидеть строгим взглядом, 
Потом себя, казня за это
А ты как прежде холодна. 
Прошла зима, проходит лето

********

Кохана, рідна, дорога моя 
Схиляюсь перед тобою у поклоні,
Що все тримаєш ти мене
В тіснім і радіснім полоні

За те, що ти на світі є
За те, що я тебе кохаю
Чи любиш ти мене? Не знаю
Але надія таки є

Надія моє серце гріє
Надія – це моє життя
Від тебе холодом і далі віє
І краще було б небуття

Піти, забутися, не знати 
Не знати, що ти є
Та лише серце не хоче забувати
І знову згадує тебе


*******

На крилах зради прилетіла осінь
І жовтим пухом обсипала всю ніч
Від розпачу за лісом впало сонце
 І обпалило все, неначе піч

І все замовкло враз у цілім світі
Озера висохли, здригнулася земля
Коли весна до мене промовляла:
“Пробач, але вона вже не твоя”

І місяць сумував разом зі мною
А з ним стогнали зорі від жалю
Коли учора на безлюдному пероні
Я у дорогу проводжав любов свою

А небо плакало дощами – все рясними
Туман ще звечора вже серце холодив
Й сльоза, що запеклась на чорних травах
Прошепотіла, щоб сюди я більш не приходив

Щоб не будив даремно душу
Бо те, що сталось того вже не вернуть
Й можливо лиш під білими снігами
Закохані для себе, щось та віднайдуть

Можливо віднайдуть любов й повагу
І з теплими проміннями весни
Зійдуть кохання перші квіти
А в них ми будем разом - я і ти

*******

Я малюю тебе кожен день уві снах
І признаюсь тобі – ці картини чудові
І на сонці блищать, мого пензля мазки
Наче в сукні твоїй, сяють нитки шовкові

Тільки жаль, що не можу показати їх всім
І весь світ здивувати твоєю красою
І нічого більш не потрібно мені
Я щасливий у снах, бо ти разом зі мною

Та прокинусь я лиш, і знов сум огортає
Моє серце і душу, і тіло
Я сьогодні мав зустріч з коханням своїм
Та ось сонце зійшло і воно відлетіло

І знов я чекаю, як місяць зійде
Як засвітять вечірні всі зорі
І Морфій з Амуром з’єднаються враз
У своєму солодкому морі

І накриють мене теплим подихом хвилі
В мої сни тебе знов приведуть
Там ми будем одні. Нас там буде лиш двоє
І розлука, і зрада нас не знайдуть


*******

Зодягну тебе я в квіти, з весняного поля
Щоб ти ними милувалась і не знала горя

  Зроблю я намисто срібне. Ранком, з чистої роси
Я тобі його дарую. Зодягни його й носи

Біля ніг твоїх служити сонце я поставлю 
Й негасиму твою вроду на весь світ прославлю

А на плечі твої ніжні я туман накину
Що тебе він зігрівав, як малу дитину

Літній дощ також попрошу лиш тобою милуватись
Щоб в його рясних краплинах ти могла купатись

Із веселки весняної я зроблю цимбали
І тебе я оспіваю щоб всі люди знали

І для тебе однієї з неба зірку принесу
Й водоспад волосся твого тихо заплету

Місяць буду я просити, щоб тебе він не будив
І коли ти спиш спокійно, щоб на пальцях він ходив

Спів вечірній солов’я принесу для тебе
Щоб його могла ти слухать, згадувать про мене


*******

Чому кохання наше плаче
Не знаю я, не знаєш ти
Можливо лиш, десь хтось і бачить
Чиєї більше в цім вини

Але при чому тут провина
Навіщо зводити рахунки
Коли любові вже нема
Й забуті перші поцілунки

Давно забуті щастя й радість
Я більше їх вже не знайду
Бо замість них прийшла ця слабість
Що зветься – “Я вже не люблю”

Так, ти сказала ці слова
Додолу опустивши очі
І ці малесенькі слова
В душі моїй зродили ночі

Я кожен день у них блукаю
Та виходу не віднайду
Можливо, що його і не шукаю
По позаду лишилось “Я люблю”


******
 
Не закривай своїх очей 
Мені дивлячись в обличчя
І не ховай серед ночей
Свої зі мною протиріччя

Між нами вже тепер стіна
Яку не зможемо здолати
Любов від нас уже пішла
Й її не треба повертати

Нехай все буде так як є
Нам не потрібно зустрічатись
Розділим щастя на твоє й моє
Щоби до цього не вертатись

І кожен з нас узявши половинку
ЇЇ нестиме через все життя
Повісивши за спиною торбинку
В якій сховає серця каяття


*********

Навіщо ти мене кохаєш
Навіщо заглядаєш у вікно
Навіщо ти мене шукаєш 
Там де мене ніколи не було

Навіщо носиш подарунки
Навіщо сум в твоїх очах
Звели з тобою ми рахунки
І не блукай вже по ночах

Не згадуй ти минулі ночі
Що ми під місяцем стояли
Дивився ти мені у очі
Але вуста твої мовчали

Тепер відводиш погляд ти
Признаючись мені в коханні
Не будем більше разом ми 
Стоять з тобою на світанні

Я знаю іншу любиш ти 
І їй вірші тепер ти пишеш
Давай розійдемося ми 
Й на цьому ти мене полишиш


***********

Я дивлюсь у ніч хоч там і темно
Я дивлюсь і бачу образ твій
Ти говориш, що усе даремно
Так я знаю ти не будеш мій

Та приходе ніч і я виходжу 
Щоб чекати й не зустрінути тебе
І на наше місце знов приходжу
Там де ти лишив колись мене

В самоті я там проводжу ночі
У думках завжди ж з тобою
Та чомусь у мене мокрі очі
Після зустрічі такої

Але даремно ти мене чекаєш
Що я до тебе в розпачі прийду
Мене ти зовсім ще не знаєш
Я кращого ніж ти знайду

Можливо, що його не буду я кохати
Так як тебе люблю, пробач – любила
Але його я буду цілувати
І скаже він: “Моя ти мила”

*********

Холод ночі б’є у очі
Роса чекань в’їдається у рани
Сік кохання вже скінчився
В трубах біль. Закриєм крани

Серце б'ється, все на світі рветься
Із джерел кохання йде лиш дим
В небі вже давно з’явились птахи
Ті, що люди кажуть врятували Рим

Птахи ці летять сумно так кричать
Що аж серце зачиняє двері
На траві сльоза вже співа давно
У старому посивілім сквері

В сквері цім туман, мушу бути там
Щоб обсипать попелом слова
Ти не чула ще рифми ці прості
Бо про них не йде в світі ще хвала

Ми туди ідемо, кожен щось несемо
Ти несеш в очах вкрадену зірницю
Я несу в думках ніжний образ твій
Щоб зігріть свою в розпачі світлицю

В цій кімнаті сміх, може це і гріх
На могилі щастя посміхатись
Далі ми не знаєм що маєм робити
Значить мусимо у собі розібратись

*********

Не вір ніколи тому, що помреш
Як і не вір тому, що будеш вічно жити
Прийшла година ти прийшов на світ
Прийде та мить, і ти повинен все лишити

Ти не чекай всю в білому з косою
Вона не варта того щоб її чекати
Нехай лунає музика і щирий сміх
Коли ми будем йти з тобою помирати

Ти регочи їй в вічі, та без сліз
Злякай її своїм бажанням жити
Коли ж права на тебе вже у неї
Зумій її чимсь добрим пригостити

Попий із нею кави чорної й гіркої
Як доля та, що випала тобі
Та у кінці подякуй за можливість
Родитись і прожити на землі

Подякуй за життя, яке б воно не було
Подякуй за любов, за радість і біду
Прийми дарунок долі, як належить
І не шукай дорогу світлу та просту


*******


Моляться люди в церквах
В синагогах, мечетях у домі
Просять прощення в різних гріхах
В тих що всім нам давно вже відомі

Плачуть гірко, стають на коліна
Ллють сльози і б’ють все чоло
Просять влади, багатства, здоров’я
Забуваючи милість, любов і добро 

Забувають всі заповідь Божу
Що була лиш одна, лиш одна
Щоб любили всі ближнього свого
Щоби несли свій хрест до кінця



*******

Там де багато слів, не має там кохання
А де лиш дим, не має там тепла
Розлука завжди творить зустрічання
Де тільки погляд скаже "Ти моя"

Та лиш не всякий зрозуміє
Коли промовить серце "Я люблю"
Ось так бува багаття тліє
Але не має в нім вогню

Не можна почуття словами передати
І зрозуміти те, чого не маєш
Коли вустами хочеш щось сказати
Любов пройде, ти й не впізнаєш


*******

Прийшла весна і зацвіли дерева 
Та ти юначе не сумуй
Що не прийшла любов до тебе
І те що є вже не руйнуй

Ти не руйнуй і не гаси жарину
Що ледь жевріє у душі
Переросте вогонь цей у лавину
Яка не знатиме межі

Лиш ти шукай і не втрачай надії
Що знайдеш ти любов свою
І збудуться колись твої ще мрії
Дається щастя лиш в бою

І ти воюй і борони своє кохання
Не дай погаснути вогню
Пришле любов тобі своє вітання
І незабаром скажеш ти "Люблю"


*******

Я більше жити так не можу
У цьому морі зради й сліз
Хоч не одну дорогу сходжу
Повсюди лише темний ліс

Я бачив в ньому живі хащі
Густої заздрості рабів
І скрізь розкриті чорні пащі
І чути скрегіт лиш зубів

І це усе на цьому світі
Де я і ви разом живемо
І де неправди ставим сіті
Й ненависть на руках несемо

Ми ніч запрошуєм в світлицю
І злість ми біля серця грієм
А сонце садим у в’язницю
Й про совість навіть ми не мрієм


********

У відділку смерті, диспетчер сліпий
Вбиває всіх грішних, а також святих
Рубає направо, рубає наліво
Старих, молодих і дітей ще малих

Не відає жалю смерті чорна коса
Де правда у цьому ніде не говорять
Шукають в усьому люди відповідь й суть
Життя проживають та вони не приходять


*******

Я хочу бути вітром в полі
Волосся твого щоб торкатись
Росою вранці хочу стати
Щоб мною ти могла вмиватись

Травою хочу стати я
Там де нога твоя стає
Яскравим сонцем хочу бути
Тим, що тепло тобі дає

Зорею в небі хочу бути
Що вкаже шлях тобі в ночах
Туманом сивим хочу стати
Тебе накрити по плечах

Дощем рясним я хочу бути
Щоб сльози твої увібрати
Можливо так з тобою буду
Тебе щоб бачити й кохати


*********

Можливість дайте мені тих любити
Хто не озираючись біжить вперед
Зробіть же так щоб довго жити
Міг той хто вже побіг вперед

Вони ідуть і жертвують собою
За тих хто на колінах лізе позаду
Я хочу щоб взяли вони мене з собою
Бо вірю в те, що їх не підведу

Я буду їм хорошим вірним братом
Не боячись піду я з ними в бій
Й хоч на горі їх зовсім не багато
Та я віддам за них останній подих свій


*************

Навіщо жити помираючи
Навіщо плакати всміхаючись
Навіщо у неділю лаятись
Гріхи робити і не каятись

Навіщо існувати а не жити
Навіщо цілувати й не любити
Навіщо ходять в церкву ті
Що не живуть вже у Христі

Навіщо зло з добром єднають
А потім правди ще шукають
Навіщо дивлять у вічі
Ті що були в кривавій січі

Навіщо я прийшов на світ
Щоби прожити сотню літ?
Щоб тихо, мирно просто жити
А потім Землю залишити

Навіщо тоді весь цей світ
Навіщо в ньому стільки бід
Хто відповість на ці питання
Відкриє зміст він існування

**********

Я давно вже не пишу віршів
Хоч душа моя цього бажає
Десь на світі багато є слів
Та потрібних для мене немає

Моє серце за ними щось спрагло
І чекати вже далі не в змозі
Мої римми лиш вийшли у путь
Вони йдуть десь собі по дорозі

І я вийшов на шлях щоб зустріти
Але їх в далині все ж не чути
Може десь заблукали вони
Що робити мені і як бути?

Зачекати їх в хаті при столі
Коли муза їх в дім приведе
Чи самому іти їх шукати
Може їх вона і не знайде

***********

Сон постукав в мої очі
Й відчинити просив двері
Він блукав посеред ночі
В темній і сухій пустелі

Раптом він попав сюди
Світло у вікні побачив
Мабуть він хотів води
Тому я йому пробачив

Я його пустив у хату
За ним двері зачинив
Він пройшов в мою кімнату
Й ледь квартирку прочинив

Пропустив в кімнату зірку
Місяць з неба запросив
Розстелив туман по хаті
Й всіх присісти попросив

Потім квіткою - рукою
Він подушку поправляв
Він знайомий був зі мною
Але я його не знав

***********

Ось вже вечір наступає
Сонце за горами спить
Мама ніжно щось співає
Смішно котик муркотить

Раптом хтось зайшов у хату
Й щиро з всіма привітавшись
Він пройшов в мою кімнату
Сном тихесенько назвавшись

Давши бубликів аж в’язку
Сон послабив комірець
Й розказавши мені казку
З феєю пішов в танець

Потім ми всі танцювали
Дивний і веселий танок
Гноми на сопілках грали
Не прийшов аж поки ранок


**********
В цю ніч дітям снились зайчата
В цю ніч дітям снились квіти
Їх згодом повели на мітинг
«Первомай» святкувати, радіти

В цю ніч дітям снилися казки
Що несли нові надії
Накрив крила ядерний попіл
Й згоріли дитячі всі мрії

А мамам снилися діти
А дітям снилася мама
Новий диригент тут з’явився
Й звучить тепер атомна гамма

Дитячі сни постаріли
Їм сняться нукліди й кюрі
І смерть наймитів набрала
Вже вийшли її косарі

Гуляють сни в пустих хатах
Із зони вийти не в змозі
Їх діти давно вже чекають
Вже вийшли, й стоять при дорозі

А діти росли, підростали
Виглядати ішли на поріг
Ту казку яку не забули
Що сипав їм місяця ріг

Дітей вже своїх дехто має
І сни вже дорослі приходять
Та сон, що в ту ніч загубили
Ніде і ніяк не знаходять

**********

Ні за чим шкодувати не треба
В цьому світі тіней все мара
Нам усім тут так сумно і нудно
Бо настала давно вже пора

Час прийшов щоб усім залишати
Світ, що зріс на кістках і крові
І пора вже усім повертатись
В рідне лоно матусі Землі

Та чи візьме вона нас всіх грішних
В свої руки, що стерпли від болю
Й хоч всі біди на когось ми спишем
Все ж самі вибираєм ми долю

Ми ж тортуєм її щохвилини
І сміємось з усіх її мук
Бо серця в нас усіх скам’яніли
І не чує душа його стук

І ми не знаєм далі, що робити
Й у сумнівах крокуєм по коліна
Забувши істину таку просту
Що совість в нас одна, одна єдина

**********

На цвинтарі ілюзій
Давно зів’яли квіти
Й немає більше друзів
Щоб нові посадити

На цвинтарі думок
Тепер вже пустота
Лиш на дверях замок
І надпис "Простота"

На цвинтарі добра
Поміж хрестів німих
Блукає привид зла
Лякаючи живих

На цвинтарі кохання
Тепер течуть вже сльози
Й біля джерел розчарування
Не ростуть вже верболози

На цвинтарі життя
Стоять у черзі люди
У душах забуття
І погляд у нікуди


**********

Давайте глянемо у вічі
У минуле зазирнем
Пригадаєм славні січі
А можливо повернем

Пригадає запорожців
Першими по праву
Нагадаєм Україні
Усю її славу

Запорожці, запорожці
Славніїї козаки
Уставайте, піднімайтесь
Добрії вояки

Піднімайтесь козаченьки
Вже прийшла пора
Повернути своїй неньці
Волю і права

**********

Розстріляна земля ще ненароджених життів
Воскресни з гробу ненависті людської
Ти зупини і збережи всіх ворогів
І дай напитись їм води святої

О мертвії церкви, конаючі святині
Молитву каяття до неба вознесіть
За тих, що потонули у своїй гордині
І їх гріхи, прошу, їм всі простіть

Нехрещені сини зґвалтованих батьків
Не відають, що творять їхні руки
Коли Іуди розпинають їх братів
Вони сміючись дивляться на їхні муки

Але не кидайте у них каміння гніву
У них також жевріє вогник доброти
І в серці в них живе ще голос маминого співу
Хоч люди кажуть, що вони кати

О, як нам просто сказати це маленьке слово
Один лиш погляд і он цей юнак вже кат
Можливо дивлячись на тебе він згадує це слово
Та ти все ж підійди й промов : "Добридень брат"

*********

Ну от і все, мій вік прожитий
Так я й не взнав у чому річ
Навіщо я десь був відлитий
І тут ось кинутий у ніч

Я кинутий у ніч Землі
Щоби по ній ходити й бідувати
Щоби до зашморгу підходить
І знову, знову повертати

Так це прийшов вже мій кінець
А може це початок, я не знаю
Вже встиг надіти хтось вінець
Та я тернового вінця не маю

У наготі своїй я йду як є
Несучи всі набутки із собою
Все добре все погане, все моє
Усе воно піде зі мною

Не хочу я земних прикрас
Що буду з ними я робити?
Я лиш прошу пробачення у вас
За те, що світ не зміг змінити


********

Я любив життя і нас у ньому
Я кохав твій погляд і слова
Я брав фотографії з альбому
І повторював : "Ти лиш моя"

Та пройшли роки і все змінилось
Щастя постояло і пішло
Навпіл серце моє розколовши
Прихопивши ще й одне крило

І сьогодні я вже не літаю
І весняний вітер більш не гріє
Хоч вогонь давно погас
Жар у серці й досі тліє

Полум’я зривається зненацька
Лиже язиками мою душу
Рани обгоріли і ятрять
Те терпіти все це мушу

Не гасіть вогонь, не засипайте
Все, що є – солодка моя рана
Я щасливий з того, що ти є
Хоч і не моя та все ж кохана




Ненавижу асфальт я
Презираю бетон
Взорвите их вместе
И выбросите вон
Оставьте лишь землю
Дав ей свободу
Оставьте лишь воздух
И чистую воду
Оставьте лишь день
Оставьте лишь ночь
Выключите свет
И уйдите прочь
Я хочу быть один
Я хочу смотреть в даль
Я хочу смотреть в небо
И не чувствовать гарь
Не люблю я гари 
И кислотных дождей
Опомнитесь люди
Прошу поскорей
Может быть не поздно
Может быть в самый раз
Услыхать природы
Вопиющий глас
Услыхать все стоны
Услыхать все крики
Неужели люди
Все как есть безлики
Может быть, осталось
Еще в сердце тепло
Может быть, осталось
Еще в сердце добро
Тогда дай его зверям
Тогда дай его птицам
И искра надежды
Пробежит по их лицам



***********

Ти кажеш зміст знайшов в житті
В неправді, в істині у смерті
Та навіть у своєму каятті
Не завжди є ми всі відверті

У кожного і ціль і зміст свої
В одного влада в іншого багатство
Та знаю я, які діла твої
Таке твоє і буде царство

Бо кожен з нас володар долі
Що хочеш мати те і вибирай
Вона неначе квіти в полі
Яку захочеш ту й зривай

Один зрива духмяні квіти
А інший тягнеться за бур’яном
Той буде із життя радіти
А іншому все згіркне полином
 

************

Я хочу жити, бо я хочу жити
Й нічого тут уже не вдієш
Хтось буде млин життя крутити
Хоч я забув, а ти не вмієш

І буде млин крутить цей вічно
Не зупинившись ні на час
Комусь здається це комічно
Що працював він ще до нас

Ріка життя тектиме на колеса
Що аж закрутяться до болю
Про це напише юна поетеса
А незнайомий пекар спече долю

І кожен з нас отримає хлібину
Яку узявши тихо в руки
Всяк понесе в свою хатину
Щоби самому прийнять муки

В одного муки ці веселі
У іншого похмурі і сумні
Помре один в своїй постелі
І другий в полі на війні

Ось так ми по життю ідемо
І човен часу несе нас в небуття
Й хоч і не тим шляхом пливемо
Та все ж не хочем вороття

************

Хто не вміє кохати той просто "кохає"
Хто не вміє жити той просто "живе"
Так відрізняється той хто шукає
Від того хто просто приходить й бере

Бере усе без боротьби і крові
Потім не знаючи, що з тим робити
За рік він буде вже сміятися з любові
За два вже більш не схоче далі жити

Як злодій він ховає совість в скриню
Й хоч зачинивши разом й зло
Він спокій взявши за святиню
На людях стратив і добро


**********


Ти є в мені
Але мене в тобі не має
Тебе люблю
Але мене ти не кохаєш

Тебе шукаю по ночах
В думках на самотині
Бо віднайшов в твоїх очах
Ще недоторкані святині

В душі твоїй я віднайшов
Натхнення чисті води
А у словах твоїх відчув
Спів весняної вроди




*************

Колись у мене були крила
Та Бог їх в мене відібрав
Тебе просив щоб ти зробила
І квітів був вже назбирав

Те просив щоб ти створила
Мені з кохання два крила
Казав тобі: "Моя ти мила"
Та все одно ти не змогла

Тоді приніс я чисті роси
Що при схід сонця назбирав
Тобі сказав: "Вплети у коси"
І більшого не вимагав

Я лиш хотів щоб ти літала
Зі мною разом до зірок
Щоб на світанні колихала
Маленьких наших діточок


**********

На дворі сніг. Я точно знаю
То є зима
Скажіть мені коли цілують
То вже любов, чи ще її нема?

Бо часто бачу я
Гарячі палкі поцілунки
Коли коханим кожен вечір
Приносять подарунки

Та то лиш дим
Який за вітром розійдеться
Вони підуть
Й ніхто із них не оглянеться

Бо визнають лиш владу плоті
Що на цім світі править
Бо кожен з них свій вибір
Лише на тіло ставить


***********

Погляньте на мене, ну хто я такий
Маленька піщинка у мороці світу
І точно я знаю, що я не святий
І квітка не з кращих з загального цвіту

Я просто людина, що має ім’я
Яке не лунає до вас із екранів
Якій не потрібні ні слава й хвала
А разом із ними й багатство султанів

Не хочу бурхливі я оплески чути
На мною раз сказане слово
І разом не хочу із тими я бути
Хто бачить пряму і говорить: "Це коло"

Я хочу просто жити і нести лиш добро
Не маючи надій на нагороду
Лише тому, що не люблю я всяке зло
Й його стару вже посивілу вроду

*************

Стоять стовпи зчорнілі трьохголові
Тримаючи на плечах електрони
І свердлять поглядом своїм
Неначе дикі ті бізони

Готові кинутись в нерівний бій
І нищити все те що ще живе
І чобітьми бетонними топтати
Все що лишилось в нас святе

Я бачу їх повсюди повсякчасно
Вони неначе оті змії
Що оповили все навколо
І заповзли в мої дитячі мрії

Без них не бачу свого існування
Вони частинка мого я
О, порятуй мене природо
Бо я дитина є твоя

Ти витягни мене з мережива дротів
Й вдихнути дай ти свіжості своєї
Взамін же подарую я тобі
Ковток любові ніжної моєї

***********
Вогонь вечірніх вікон
Засліплює моє серцебиття
Давно забуто вже минуле
Попереду іще життя

Попереду холодні ночі
У сутінках вже грішної душі
Де можна легко заблукати
І не знайти чеканної межі

Межі, що розділяє все на світі
Що розділяє ненависть й любов
Хоч і шукав її я довго
Та вирушаю шукать знов

Я заблукав давно вже дуже
У натовпі своїх думок
Я вихід був вже віднайшов
Лиш підійшов а там замок

І знов мене чекає темінь
У лабіринтах частих підозрінь
Де все ж таки біліє нитка
Із теплих пристрасних прозрінь

І я беру ту нитку в руки
Й лечу тихенько до зірок
Життя спливатиме повільно
Як між долонями пісок



*********

Коли душа твоя не тліє
А ясним полум’ям горить
Тоді тебе всяк розуміє
Хоч слово з вуст і не летить

Коли говорить серце щире
То не потрібно тут ще слів
А в далину лиш тільки лине
Ясний і чистий духу спів


**********

Спішу. Спішу я жити
Для чого і не знаю сам
Щоби скоріше смерть зустріти?
Й побачить, що є там?

Будую плани на майбутнє
Далекі і величні
Забувши помилки минулі
Хоч і були вони трагічні

Рахую дні за днями
І наперед календаря перегортаю
Щоб новий день скоріш прийшов
Я не живу а пролітаю

Я пролітаю над життям
Не в силах миті зупинити
Але якщо сказати правду
Цього не хочу я робити

Я є такий, який я є
В майбутньому живу думками
Та чую смика хтось назад
Не йди вперед, а будь із нами




Колись давно, давно, давно,
Коли любові на Землі ще не було.
Прийшов із неба чарівний юнак.
Він до людей промовив так:
Дарую вам любов, а разом з нею серце.
Не кухлик, ані жбан, ані величеньке відерце,
А цілий океан ясного чистого кохання.
Й до нього додаю слова свого признання.
Я признаюся вам в своїй любові,
Не до війни, ані до зброї й не до крові.
А у любові до людей усіх.
Та раптом хтось десь крикнув: "Он же псіх" 
Та мову вів свою він далі.
Хоч решта вже кричала: "Дайте палі!"
Він говорив : Любіть, хоч вас і б’ють в обличчя.
Вирішуйте всі мирно протиріччя.
Ви не вбивайте й не крадіть нічого,
Не свідчіть неправдиво ні на кого.
І не судіть. Бо це не ваша є робота.
"Розіп’ясти" - крикнув хтось десь біля плота.
Он злодій в нас сидить в темниці,
А цей нам всім говорить небилиці.
Давайте поміняємо місцями їх,
І не великий в цьому буде гріх.
На цьому всьому й так зробили.
На голову вінок із терну почепили,
І повели його, щоб розіп’яти.
Вони ж бо правди не хотіли знати.
Та щира правда різала їм в вічі,
Що з радістю дивились на криваві січі.
Та щира правда в серце била їм стрілою,
Коли він говорив: Ідіть за мною
Та мало хто за ним услід пішов,
Й на цій дорозі щастя віднайшов.
Те щастя було не в багатстві, не у владі,
А у любові до усіх… хто спереду і з заді.



**************

Мої думки неначе оті хмари
Зійшлися разом, вже й гримить
Он блискавка, і знову темінь
І навіть вогник вже не мерехтить

Я в далині не бачу більше світла
І в місті мрій у темряві блукаю
Бо не зустрів свою ще Аріадну
Куди йти далі? Я не знаю

Один лиш вихід лізти в зашморг
Щось тихо. Все замовкло враз
І серце лиш одне шепоче
Зажди, ще не прийшов твій час



********

Розпинайте мене, розпинайте
Бийте цвяхи у руки і ноги
Не залишу я совість одну
Бо є спільні всі наші дороги

Кожен день нас так розпинають
Кожен день нагору йдем з хрестом
А позаду юрба скаженіє
Й б’є у спину зла батогом

І я не знаю де всі ті взялися
Хто під вікном кричить "розтни"
Та все ж у натовпі великім
Хтось тихо промовля "люби"

Ми йдем на гору вже спокійно
І суму більш душа не знає
Бо десь далеко в темноті
Любові квітка підростає

Вже хрест поставили на землю
І нас на ньому розіп’яли
Ніхто прощатись не прийшов
А згодом скажуть "ми не знали"


***********
Земля батьків обпльована "братами"
І материнські сльози не змиють весь цей бруд
Були це і прийдешні зайди
І ті, що народились тут

Води з’єднавшись у однім дуеті
Пішли у наступ на святе
І вишиванки стелячи під ноги
Зробили з гетьманів опудало сухе

Вони палили й кидали каміння
На те чому вклонявся мій народ
І Ката першого назвали
Священним словом патріот

Вони сміялись із моєї мови
Яку плекав увесь мій рід
І церкву знищили старую,
Що будував ще діда дід

Сьогодні знову лізуть цілуватись
Тримаючи мотузку за плечима
"О, як нам було добре разом"
Говорять ставлячи капкани під дверима 

Що буде далі я не знаю
Чи підем ми до "старшого" в раби
Бо все ж багато з нас чекає
І промовля: "Коли вже, ну коли"

Та я прошу опам’ятайтесь люди
Могили пращурів усіх вас проклянуть
Коли із неба глянуть на Вкраїну
І на Землі її не віднайдуть.

*********

Асфальтобетонні душі 
У відлитих із сталі тілах
Вони судять людей вже по крові
А не по справах її й ділах

У кого гаряча чи тепла
Того на брухт той шлам
І першим стає останній
Що звався недавно Хам

І славлять уже злодія 
А вбивці так тому вінець
І помислам добрим і мріям
Настав вже давно кінець

І гине Земля у безодні
Хоч янгол іще не сурмив
І згіркли не ріки й озера
А серця у тих хто любив

Вмирає любов, стиха плаче
В той час як творіння її
Назвавши себе можновладцем
Все нищить живе на корні


*********

Я не люблю й ненавиджу себе
За те, що я такий яким не хочу бути
Вогонь у серці непомітно згас
Його не видно більше і не чути

Давно розвіявся вже дим 
Над попелом згорілої душі
Я довгі роки десь блукав
Та так й лишився на межі

Так я ходив на право і наліво
Та бачив там той самий люд
Який лише задля користі
Знаходився то там то тут

Було у них усе по парі
Дві совісті і честі дві
Ще про запас ще кілька мали
Як хочеш то дадуть й тобі

Та я промовив я не хочу
Бо я такий самий як ви
Й не знаю ще куди пристану
Бо у життя два береги

**********

Мій сон зупинився о п’ятій годині
Ще сонце не встигло на землю ступити
Майбутнє померло з листками полину
Хоч ми ще хотіли хоч трішки пожити

Замудрі обіцянки вельми поважних
Мені не змогли пояснити цей сон
Я стукав у двері скляних кабінетів
Та бачив лиш тільки улесливе "Вон"

Ми правду любили, брехню зневажали
Та сталося так, що це все навпаки
Й коли наші коні із Прип’яті бігли
Ми все ще співали, що ми козаки

Мій сон зупинився в ту мить як із неба
Зоря з гірким присмаком падала тихо
Тоді я загадував різні бажання
Й не знав, що несе вона тільки лиш лихо



**********

Я пів світу проїхав, а пів світу пройшов
Та нічого такого я там не знайшов
Щоби краще було ніж моя Україна
Щоб рідніше було ніж ця біла хатина

І ніде я не бачив людей як у нас
Батько й мати єдині й бувають лиш раз
  У незнаних краях де б далеко не був
Бачив мамині очі, батьків голос я чув

Приїжджаю додому, вони на порозі
Від’їжджаю – ідуть на дорогу слідом
Чим ми дякуєм їм, за усі їх тривоги?
Віддаємо тим самим, любов’ю й добром? 


*************

Зими маленький павучок
Розвішує на вікнах павутинки
Не для того щоби ловити білих мух
А просто так, лиш для розваги і розминки

А дітлахи маленьким пальцем водять
І домальовують на шибах щось своє
А хлопчаки на дворі з снігу бабу котять
І дівчинка чорнява з моркви ніс несе

І сніг скрипить попід ногами перехожих
Неначе той старий чумацький віз
На вії падає сніжинка й плаче - тане
Мороз злегка щипає руки, щоки й ніс

І хуртовина кажуть десь застрягла
Зайшла до лісу й присіла на пеньок
А снігопад до вечора скінчився
Відкривши небо для усміхнених зірок

Від сяйва їх дорога наче срібло
Співає і бринить неначе той кришталь
Зима іде на зустріч із весною
Й знімає з міст білим-білу вуаль


Жовтий лист на землю пада
Оббива собі крило
Я хотів спинити літо
Та не зміг воно пройшло
Промайнуло тепле літо
За ним жовтень, листопад
Скоро прийдуть хуртовини
А поки, що дощ то град
Відлітають в вирій птахи
А ведмідь шука барліг
Кажуть люди на Михайла
Мусить бути перший сніг
Роздягаються дерева
Хочуть бути як «моржі»
І трава собі жовтіє
На городі вздовж межі
Збіжжя вже давно на тоці
А солома у копиці
Пора яблука збирати
І червоні й білолиці
Груші теж спішать в комору
Треба встигнуть до морозу
А гарбузів так вродило
Що аж падають із возу
Сіно спить собі в стіжку
Й пахне красною весною
Згадує чарівні дні
Як вмивалося росою
Так крокує світом осінь
Золоте її волосся
Всім дарує ріг достатку
Щоби краще нам жилося
Вітер знов зірвавсь зненацька
Сипле листя на поріг
Я хотів спинити літо
Мабуть доля. Я не зміг

**********
Прийшла пора.
Весна.
Від поцілунків сонця
В бруньок вже розпирає груди
І змерзлий горобець в калюжі босоніж
Більш не боїться грипу і застуди

І хмари вже втомились
Затуляти сонце
Промінчик вирвався з їх рук
Й мерщій зстрибнув відчинене віконце

Трава пробилася крізь щілинку
І озирається довкола
Пора виходити, чи ні?
Земля мовчить. Зігріта все ж сувора

Птахи вертаються додому
Несучи на крилі чеканне літо
Грайливий дощ сміється над снігами
Дрібний, дрібний мов сіється крізь сито

Струмки біжать на перегін
І десь кінчаються в безмежжі
Ось-ось розвалиться барліг
На волю вийдуть сни ведмежі

Земля прокинеться й розбудить
Усе що в ній ще міцно спить
Спіткнувшись блискавка на землю пада
І перший грім, ще трішки й загримить

*********

Я шукатиму правду, аж допоки її не знайду
Аж допоки вона не закриє повіки в могилі
Я шукатиму вічність в мерехтінні далеких зірок
Не шукатиму смерть. Не в моєму усе це є стилі

Я шукатиму істину в кабінетах в інстанціях різних,
Як знайду привітаюсь, і далі шукати піду
Я шукатиму світло серед темної, темної ночі
І щасливий тим буду, як промінчик маленький знайду

Я шукатиму віру, любов і надію
В тих світах де вони проживають-живуть
Я візьму їх за руку, поведу за собою
Хай у інших краях їх пізнають й приймуть

Я шукатиму сни кольорові, дитячі
Що ростуть, підростають й виростають у мрію
Я шукатиму ключ, в лабіринті людського життя
Щоб відкрити у душах для чеснот всіх надію

Я шукатиму юність, дитинство і старість
Щоб з’єднати в одне, зупинити щоб мить
Я шукатиму зло, доброті щоб навчити
В ньому також є ніжність, яка мабуть, що спить

Так у пошуках пройде життя невеселе
Закінчиться стежина, та не згасне вогонь
Я дарую вам все, що знайшов на дорогах
Лиш прийдіть і візьміть з мого серця долонь


*********
Я відрікаюся від Бога
Який увесь у позолоті
Від церкви срібна що уся
Але душа її в болоті

І від священиків пихатих
Які привласнили Хреста
І продають його за гроші
За пів, за два, за три гроша

Я відрікаюсь від святих
Що іновірців убивали
Й про те, що Бог один для всіх
Вони не чули і не знали

Я відмовляюся від віри
Яка найкраща над усі
І попаде вона до раю
А інші в пеклі будуть всі

Я поклоняюся Хресту
В простій та бідній одежині
Встаю навколішки й цілую
Того хто хрест проніс на спині

Я вірю в Бога, той що любить
Усіх, повсюди й повсякчас
Того хто взяв гріхи на себе
Й несе на собі їх за нас

Я поклоняюся всім тим
Хто кожен день людей рятує
 Хто бідних вбогих та дітей
Не тільки любить ще й шанує  
Я українець й тим горджусь
Соромлюсь. Потім знову каюсь
Буває інколи сміюсь
Але частіш слізьми вмиваюсь

Простий, маленький українець
Як всі, люблю я рідну мову
Та переходжу на „язик”
Коли з хохлом веду розмову

Пісні співаю про звитяги
Стрільців січових, козаків
Але боюсь образить „брата”
Що робить з нас всіх дураків.

Святкую свята я чужі
Хоч серце горнеться до власних
„Восьмоє марта”, „первомай”
Ще Хелоуїн – це із сучасних

У лютому святкуєм дату
Військових в грудні знов вітаєм
Й що є у нас Свята Покрова
Ми вже забули. Хоча знаєм

Дивлюсь на Захід то на Схід
Й вказівки ми від них чекаєм
Як жити далі? Що робити?
Ми розуму свого не маєм

Я українець й тим горджусь
Соромлюсь. Потім знову каюсь
Я знаю є такий народ
Й наразі й тим хоча б пишаюсь


*********

Мій Боже! Не дай дожити до тих днів
Коли не зможу я творити
Коли перо вже випаде з руки
І аркуш мій не в силі буде говорити

Не дай мені прожити скільки днів
Коли не зможу я любити і кохати
Коли душа і серце вже поснуть
І розум втомиться шукати

Не відпускай мені ти стільки віку
Якщо не зможу скористатися з повна
Якщо життя це буде без горіння
Прожитті роки підуть надарма

Не дай мені дожити до тих днів
Коли пітьма добро все подолає
І лишиться лиш той у кого з краю хата
І ще один, який ніщо не знає

Не дай мені прожити скільки літ
Коли у світі будуть правити тирани
І внуки проклянуть дідів
А діти всі відвернуться від мами

Не дай мені побачити ті дні
Коли чесноти на цвинтар повезуть
Коли заглянуть люди собі в душу
Й нічого там святого не знайдуть


***************
У сонячному сяйві сьогодення 
У місячному сяйві майбуття
Прийдуть з роками віра і терпіння
Підеш на сповідь - прийде каяття

Повіриш в те у, що ніколи ти не вірив
Повіриш в Бога, у любов і зраду
Чому так пізно прийде розуміння
Що ти не слухав старших все пораду

Пройдуть роки і станеш ти дорослим
Тепер дітей своїх вже будеш вчити
Але вони, як ти колись, сміються
Й самі на граблі хочуть наступити

Самі пізнати схочуть всі незгоди
Які сплітаються і творять це життя
І лиш пізнавши їх, як кажуть сповна
Вони сміливо ступлять в майбуття

Й на схилі літ, як ти, усе згадають
Повірять в Бога, честь і навіть в совість
Візьмуть перо і для дітей напишуть
Статут життя завширшки з повість

Благати будуть і дітей, а може й внуків
Творити лиш добро і жити з ним 
Не зрадити себе, батьків не посоромить
І полишити світ цей з усім цим

*****************
„Ну що ж самі шукайте правду” – 
Сказав поет прилігши на дивані
Почав писати повісті, романи
Строчив слова неначе в телеграмі

Заснуло серце і душа заснула
Немає в них ані вогню, ані тепла
А влада й гроші засліпили очі
Й не відрізнить він зла вже від добра

Була раз муза залетіла і злякалась
Будила так, що аж порвала струни
І ліра павутинням вже покрилась
А рими ті, що будять лягли в труни

Припав поет вже порохом байдужя
Який з роками лише наростав
Хоч діставав звання він і медалі
Але в думках вже більше не літав

Пегас спокійно спить собі у стійлі
Їсть сіно, а між ним смачний овес
Поет же пише те, що треба владі
І в цьому бачить весь він свій прогрес

Та стрепенувся кінь,...

Збірник у форматі *doc

Категорія: Художественные произведения | Додав: NPO (28.04.2009) | Автор: Володимир Приступа
Переглядів: 2570 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar