Стихи Владимира Приступы



Зими маленький павучок
Розвішує на вікнах павутинки
Не для того щоби ловити білих мух
А просто так, лиш для розваги і розминки

А дітлахи маленьким пальцем водять
І домальовують на шибах щось своє
А хлопчаки на дворі з снігу бабу котять
І дівчинка чорнява з моркви ніс несе

І сніг скрипить попід ногами перехожих
Неначе той старий чумацький віз
На вії падає сніжинка й плаче - тане
Мороз злегка щипа за руки, щоки й ніс

І хуртовина кажуть десь застрягла
Зайшла до лісу й присіла на пеньок
А снігопад до вечора скінчився
Відкривши небо для усміхнених зірок

Від сяйва їх дорога наче срібло
Співа й бринить неначе той кришталь
Зима іде на зустріч із весною
Й знімає з міст білим-білу вуаль





Жовтий лист на землю пада
Оббива собі крило
Я хотів спинити літо
Та не зміг воно пройшло

Промайнуло тепле літо
За ним жовтень, листопад
Скоро прийдуть хуртовини
А поки, що дощ то град

Відлітають в вирій птахи
А ведмідь шука барліг
Кажуть люди на Михайла
Мусить бути перший сніг
Роздягаються дерева
Хочуть бути як «моржі»
І трава собі жовтіє
На городі вздовж межі

Збіжжя вже давно на тоці
А солома у копиці
Пора яблука збирати
І червоні й білолиці
Груші теж спішать в комору
Треба встигнуть до морозу
А гарбузів так вродило
Що аж падають із возу
Сіно спить собі в стіжку
Й пахне красною весною
Згадує чарівні дні
Як вмивалося росою
Так крокує світом осінь
Золоте її волосся
Всім дарує ріг достатку
Щоби краще нам жилося
Вітер знов зірвавсь зненацька
Сипле листя на поріг
Я хотів спинити літо
Мабуть доля. Я не зміг



Я шукатиму правду, аж допоки її не знайду
Аж допоки вона не закриє повіки в могилі
Я шукатиму вічність в мерехтінні далеких зірок
Не шукатиму смерть. Не в моєму усе це є стилі

Я шукатиму істину в кабінетах в інстанціях різних,
Як знайду привітаюсь, і далі шукати піду
Я шукатиму світло серед темної, темної ночі
І щасливий тим буду, як промінчик маленький знайду

Я шукатиму віру, любов і надію
В тих світах де вони проживають-живуть
Я візьму їх за руку, поведу за собою
Хай у інших краях їх пізнають й приймуть

Я шукатиму сни кольорові, дитячі
Що ростуть, підростають й виростають у мрію
Я шукатиму ключ, в лабіринті людського життя
Щоб відкрити у душах для чеснот всіх надію

Я шукатиму юність, дитинство і старість
Щоб з’єднати в одне, зупинити щоб мить
Я шукатиму зло, доброті щоб навчити
В ньому також є ніжність, яка мабуть, що спить

Так у пошуках пройде життя невеселе
Закінчиться стежина, та не згасне вогонь
Я дарую вам все, що знайшов на дорогах
Лиш прийдіть і візьміть з мого серця долонь




Я відрікаюся від Бога
Який увесь у позолоті
Від церкви срібна що уся
Але душа її в болоті

І від священиків пихатих
Які привласнили Хреста
І продають його за гроші
За пів, за два, за три гроша

Я відрікаюсь від святих
Що іновірців убивали
Й про те, що Бог один для всіх
Вони не чули і не знали

Я відмовляюся від віри
Яка найкраща над усі
І попаде вона до раю
А інші в пеклі будуть всі

Я поклоняюся Хресту
В простій та бідній одежині
Встаю навколішки й цілую
Того хто хрест проніс на спині

Я вірю в Бога, той що любить
Усіх, повсюди й повсякчас
Того хто взяв гріхи на себе
Й несе на собі їх за нас

Я поклоняюся всім тим
Хто кожен день людей рятує
Хто бідних вбогих та дітей
Не тільки любить ще й шанує



Я українець й тим горджусь
Соромлюсь. Потім знову каюсь
Буває інколи сміюсь
Але частіш слізьми вмиваюсь
Простий, маленький українець
Як всі, люблю я рідну мову
Та переходжу на „язик”
Коли з хохлом веду розмову
Пісні співаю про звитяги
Стрільців січових, козаків
Але боюсь образить „брата”
Що робить з нас всіх дураків.
Святкую свята я чужі
Хоч серце горнеться до власних
„Восьмоє марта”, „первомай”
Ще Хелоуїн – це із сучасних
У лютому святкуєм дату
Військових в грудні знов вітаєм
Й що є у нас Свята Покрова
Ми вже забули. Хоча знаєм
Ми ставим пам’ятники тим
Хто гнобив, нищив наш народ
І звемо вулицю їх ім’ям
Й говорим – „Це був патріот”

Дивлюсь на Захід то на Схід
Й вказівки ми від них чекаєм
Як жити далі? Що робити?
Ми розуму свого не маєм
Я українець й тим горджусь
Соромлюсь. Потім знову каюсь
Я знаю є такий народ
Й наразі й тим хоча б пишаюсь



Мій Боже! Не дай дожити до тих днів
Коли не зможу я творити
Коли перо вже випаде з руки
І аркуш мій не в силі буде говорити

Не дай мені прожити скільки днів
Коли не зможу я любити і кохати
Коли душа і серце вже поснуть
І розум втомиться шукати

Не відпускай мені ти стільки віку
Якщо не зможу скористатися з повна
Якщо життя це буде без горіння
Прожитті роки підуть надарма

Не дай мені дожити до тих днів
Коли пітьма добро все подолає
І лишиться лиш той у кого з краю хата
І ще один, який ніщо не знає

Не дай мені прожити скільки літ
Коли у світі будуть правити тирани
І внуки проклянуть дідів
А діти всі відвернуться від мами

Не дай мені побачити ті дні
Коли чесноти на цвинтар повезуть
Коли заглянуть люди собі в душу
Й нічого там святого не знайдуть




***************
У сонячному сяйві сьогодення
У місячному сяйві майбуття
Прийдуть з роками віра і терпіння
Підеш на сповідь - прийде каяття

Повіриш в те у що ніколи ти не вірив
Повіриш в Бога, у любов і зраду
Чому так пізно прийде розуміння
Що ти не слухав старших все пораду

Пройдуть роки і станеш ти дорослим
Тепер дітей своїх вже будеш вчити
Але вони, як ти колись, сміються
Й самі на граблі хочуть наступити

Самі пізнати схочуть всі незгоди
Які сплітаються і творять це життя
І лиш пізнавши їх, як кажуть сповна
Вони сміливо ступлять в майбуття

Й на схилі літ, як ти, усе згадають
Повірять в Бога, честь і навіть в совість
Візьмуть перо і для дітей напишуть
Статут життя завширшки з повість

Благати будуть і дітей а може й внуків
Творити лиш добро і жити з ним
Не зрадити себе, батьків не посоромить
І полишити світ цей з усім цим


„Ну що ж самі шукайте правду” –
Сказав поет прилігши на дивані
Почав писати повісті, романи
Строчив слова неначе в телеграмі

Заснуло серце і душа заснула
Немає в них ані вогню, ані тепла
А влада й гроші засліпили очі
Й не відрізнить він зла вже від добра

Була раз муза залетіла і злякалась
Будила так, що аж порвала струни
І ліра павутинням вже покрилась
А рими ті, що будять лягли в труни

Припав поет вже порохом байдужя
Який з роками лише наростав
Хоч діставав звання він і медалі
Але в думках вже більше не літав

Пегас спокійно спить собі у стійлі
Їсть сіно, а між ним смачний овес
Поет же пише те, що треба владі
І в цьому бачить весь він свій прогрес

Та стрепенувся кінь, і глянув в небо
Копитом стукнув, стремена тугі порвав
Вдихнув у ніздрі повні груди волі
О Боже! Як давно ж він не літав

Збудив поета грізним своїм ржанням
На спину кинув і поніс у ввись
А там чекали музи і кохання
Й згадав він те, як все було колись

Як тебе звати ? – „Віра”
А поруч з тобою ? – „Любов”
Іще одна збоку ? – „Надія”
От і зустрілися знов

Вітер змін дує в обличчя
Ніхто не вірить в цих трьох
Любов продають за гроші
А також і інших двох

Втратили люди віру
Надію згубили в дорозі
Не пускають вони їх до хати
Стоять хоч вони на порозі

Блукають втрьох вони всюди
Притулку не в змозі знайти
Пройшли океани і гори
Подолали незнанні світи

Та серця в людей всіх закриті
Замок величезний висить
Душа повернулась спиною
Спокійно собі вона спить

А три сестри далі ходять
І стукають й будять усіх
Повірте у них, пустіть в гості
Не ставте прошу їх на сміх

Прийміть, як найкращого друга
Й залишитися їх попросіть
Хай поселяться з вами назавжди
Хліба й солі їм всім піднесіть


Мій світ закований в кайдани
Ланцюг законів, правил і обмежень
Ти будь, як всі. Живи, як всі
Ось правило для всіх без застережень

Закрий вуста, втопи думки в байдужі
Не висувайся з натовпу глухих
Й тоді тобі не скажуть, що ти інший
Але й не зарахують до святих


Категорія: Художественные произведения | Додав: NPO (06.05.2008) | Автор: Владимир Приступа
Переглядів: 1503 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 3
avatar
1
Мне очень понравилось-с душой, хотелось бы еще Ваших произведений!
Печатали ли Вы их где-то еще?
avatar
2
Олександрі. Вийшла збірка "вірші без назв" можу надіслати. Дайте поштову адресу
avatar
3
69091, м.Запоріжжя, вул.Н-Днніпровська 14а/69
Буду очень благодарна.
Если есть возможность разместить еще произведения на сайте для открытого доступа-сделайте пожалуйста.
avatar