Велика рада. Любов Орлова
Колись, ще з прадавніх часів, на заповідному острові Природа створила рай земний. І ось, одного чудового ранку земля одягла святковий квітучий наряд, щоб зустріти Людину. Природа співала від радощів, весело дзюрчали струмочки, щебетали пташки. Все сприяло для земного життя в раю. З часом на острові і по берегах Дніпра стало селитись все більше і більше людей. Спочатку вони жили мирно і берегли землю, але далі жадоба і заздрість призвели до руйнування природних багатств цього раю. Нащадки переймали ганебні якості своїх родичів, і через кілька поколінь рай перетворили у пекло. Нестерпно стало жити на острові тваринам, і зібралися вони на галявині в плавнях біля могутнього Дуба на Велику Раду. «Природні закони діють однаково для всіх живих істот землі, не роблячи винятків і для «Homo sapiens» – прошелестів до членів Великої Ради двохтисячолітній Дуб. Головою звірі обрали Кабана, за його опіку над Велетнем. Він із родиною розрихлював і здобрював землю біля його коренів. «Чуєте, як скаржиться земля?» – спитав Голова звірів. Усі прислухалися і почули: «Я така щедра до своїх дітей, щороку дарую духмяні і цілющі квіти, трави, запашні плоди дерев, джерельну і озерну воду, насолоду від дзвінкої тиші. Милуйтеся моєю красою, вона дає здоров’я і натхнення. Любіть мене, один одного і благодать поселиться у ваших душах.» «Але люди не чують стогону землі і руйнують усе, що сонечко з любов’ю зростило на лоні землі острова і навколишніх берегів. Плодючий степ і байраки перетворюють на смітники. Землю покривають асфальтом, під яким нічого не росте. Засипають чорноземи хімічними речовинами і називають їх добривами», – продовжував голова. «За останні 300 років поблизу святого острова набудували величезних залізобетонних споруд, які смердять отруйними газами, плодять величезні купи відходів і забруднюють воду і землю», – додав маленький Ховрашок. «Не розчищають, не упорядковують природні джерельця, струмочки – і вони засихають. Русла річок, які стікають у Дніпро, замулені і засмічені. А скільки шуму від швидкісних доріг, тільки тут у заповідних плавнях острова ще можна послухати тишу і помилуватися білим лататтям», – вставила і своє слово зелена Ящірка. «Мудрі люди розуміють і повчають: «Не плюй у криницю, бо й самому доведеться вгамувати спрагу» – промовила Сова, що в задумі гойдалась на дереві. Голова Ради зробив висновок: «Люди, які руйнують природу, спотворюють своє життя і знищують свій рід.» Усе затихло, приголомшене почутим. 
З вершечка Дуба подав голос білоголовий Орел: «Ще з найдавнішого часу люди знали, що нічого в цьому світі не зникає без сліду. Все, що створить або накоїть людина, повертається, або в її житті, або в новому втіленні її душі через нащадків. Мудрі люди відали, що по руслу Дніпра за порогами природне енергетичне поле найсильніше. І тому на острові і навколишніх берегах жерці проводили обряди переходу душ у майбутнє життя. Земляні кургани, які пращури залишили нащадкам роду, – то святі місця вознесіння душ. Розкоп і руйнування їх приводить до деградації наступних поколінь». Остання Лисиця, що зробила нору на залишку ще не зораного кургану, теж не стрималася: «Авжеж, люди не тільки знищили степи, луки, гаї, де ми жили споконвіку, але й замахнулися уже на свої власні святині.” Лисицю підтримав Ворон:“В центрі острова розрили два великі кургани. На місці одного створили озеро для поливу ланів і садів, що розвели на місці споконвічного степу, а в найвищому пагорбі острова під назвою «Зорова могила» - відстійник для багна з поселень, профілакторіїв та санаторіїв, які побудували на острівній землі. ”Так, це вже занадто!” – обурилися всі звірі. Мудра Черепаха і своє додала: “Земля острова і береги оповиті, мов терновим вінцем, великою кількістю звалищ, де накопичилися тисячі тон скла, гуми, хімікатів та інших відходів. Люди наробили штучні речі, які після використання не спроможні переробити. А мудра Природа творить тільки те, що включає у повний кругообіг речей, – ось у кого треба вчитися людям». Красень Фазан розповів про своє дослідження стану джерельних і криничних вод: «Всім нам, тваринам, відомо, що вода – кров землі. Ще зовсім недавно з кожного байраку після дощів витікав струмочок, а тепер усі джерела і криниці на острові та по берегах Дніпра в районі міста забиті сміттям і отруєні. Тому стільки крово-судинних захворювань у людей і їх нащадків. Сіра Чапля, що стояла у задумі, на березі озера, теж подала голос: ”Через відходи автомашин і моторних човнів та пароплавів, гине рослинність, мікроорганізми, комахи, риба, а це ж не тільки наша спожива, а й людська. Все навкруги пов’язано одне з одним. Люди забули своє призначення на Землі – жити в гармонії з природою і собою». Комарик, який тільки-но підлетів, пропищав: «Я вже давно спостерігаю цивілізоване життя людей. Коли вони кажуть, що хочуть відпочити, то дивляться жахливі програми з телевізора чи комп’ютера, які інші їм готують «на здоров’я», замість того, щоб оздоровити Природу, а значить і себе . Вислухали звірі правдиві слова членів Великої ради і стали думати, як допомогти дикій людині стати людиною розумною. 
Я теж пропоную всім, хто любить Природу-Матінку і особисто допомагає вижити її дітям, віднайти засоби повернення заповідному острову і узбережжю Дніпра його Раю.


Любов Хортицька 


Категорія: Художественные произведения | Додав: NPO (25.09.2008) | Автор: Любов Орлова
Переглядів: 1264 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar