Народилося у матері-кішки біле кошенятко з блакитними оченятами. Його весела вдача і доброта сподобалися вітерцю, і друзі залюбки гралися на лузі в доганяйка. Одного сонячного ранку вони так веселилися, що білі хмаринки в небі задивилися на їх забави та й збилися докупи. Утворилася з них велика хмара, яка пролилася на землю дрібним і теплим дощиком. Після благодатного дощу все навкруги стало чистим i духмяним.
А там, де на землі нічого не росло, зробилася велика багнюка.Лежить вона і плаче. Пробігали повз неї веселі друзі. І почала вона їм скаржитися на свою долю: «Погляньте, яка я нещасна, брудна, через те нікому й не потрібна. Допоможіть мені стати чистою і веселою!». Добрий, кмітливий котик позбирав разом з вітерцем насіння трав, квітів і посіяв їх у вологу землю. Побачило те добре діло Сонечко, запроменилося i пригріло землю. Вона й породила зелену травицю та барвисті польові квіти. Так багнюка перетворилася на квітучу, зелену галявину.
От тільки біленька шкурка котика від праці забруднилася. Що ж робити? Звернулися друзі до Сонечка. Воно посміхнулося, засвітило золотистим сяйвом – бруд і підсохнув. Приятель-Вітерець подмухав на нього – той і розсипався. І на місці, де були брудні плями, залишився сизий колір. А Сонечко в нагороду за добродіяння послало променисте золото, яке відбилося на котиковій шкурці жовтогарячо-рудим кольором. 
З того часу, каже легенда, стали народжуватися триколірні кошенята в нагороду тим, хто дбає про природу рідної землі. Так добра вдача, кмітливість і спільна праця примножує красу і радість на Землі.

Любов Хортицька , весна 1994