ЦЕНЗУРА - ЦЕ БОЯГУЗТВО ВЛАДИ. Наталія Преображенська - Взаємодія з органами влади - Акции, кампании, мероприятия - Статьи

Головна » Статті » Акции, кампании, мероприятия » Взаємодія з органами влади

ЦЕНЗУРА - ЦЕ БОЯГУЗТВО ВЛАДИ. Наталія Преображенська

Potior visa est periculosa libertas quieto servitio -

Краще свобода повна небезпеки, ніж спокійна неволя.

Латинська приказка

Жити без свободи слова - це жити з виколотими очима.

Єгор Соболєв

«Стоп цензурі!» - саме під цим гаслом пройшла дискусія українських журналістів на тему «Медіа-діагноз 2010: вірус цензури» 21 травня ц.р. у Києво-Могилянській академії в день народження Георгія Гонгадзе. Її відкрили тривожні звуки барабанів, що били на сполох. Камертон був наданий!

І згадалося мені мої перші стосунки з цензурою: я відносила свої наукові статті до Головліту для підтвердження фактів, що в цих статтях немає ніяких посягань на існуючий лад і, відповідно, для дозволу їх публікацій. А тема статей стосувалась механізму дії рослинних антибіотиків на патогенний стафілокок. І сміх, і гріх!

Але ця дискусія стосовно сьогоднішньої цензури сміху не викликала. Турбота за майбутнє своєї країни, за свою честь і гідність, за журналістську спільноту, за прозорість інформації, за Слово та Істину – ось квінтесенція зібрання багатьох ЗМІ.

Тези викладу ходу дискусії: Її відкрив Олег Рибачук. Наталія Лигачова (шеф-редактор журналу «Телекритика») вела її першу частину. У вступному слові вона просила виступаючих надавати конкретні факти цензурування владою ЗМІ та замовчування фактів на центральних телеканалах. підкреслила, що тільки опір журналістів може змусити владу припинити тиск, надала факти порушення законів самою владою, такі як проведення рішень Верховною Радою України без наявності кворуму (пленарне засідання 27 травня ц.р.), чого не достатньо для ухвалення рішень, перешкоджання в’їзду іногородніх автобусів до Києва для участі в акціях протесту щодо ратифікації угоди про Чорноморський флот тощо. Віталій Гайдукевич (TV 1+1) наголосив, якщо у 2004 році були письмові вказівки недопущення до ефіру того чи іншого матеріалу, то тепер тисне власник ЗМІ, який ніколи не свариться з владою. Була зарубана тема по геноциду. До ефіру не допускалася тема по недопущення транспортних засобів до Києва 11 травня. Сюжети «валяться» на рівні головного редактора. Сергій Андрушко (TV СТБ) підкреслив, що доступу до відкритої інформації немає. Був знятий з ефіру сюжет про приватизацію державної резиденції «Межигір’я», про призначення 22-річної дочки тодішнього Міністра соціальної політики Денисової керівником цінової інспекції в Криму, про ненадання СБУ відповіді про кошторис святкування дня СБУ на виступ естрадних співаків. «Як ми, наш колектив, боролися з цензурою? Ми сперечалися з головним редактором, ми висловлювали протест. У розпал передвиборної боротьби ми збиралися як члени профспілки «Медіа-фронт», обговорювали нашу ситуацію, записували всі випадки цензури» - сказав Сергій Андрушко. Він подякував своїх колег з TV 1+1 за сміливість публічного виступу проти цензури. Незалежний журналіст Вахтанг Кіпіані говорив про «усники» - усну заборону матеріалів на відміну від письмових вказівок 2004 року, коли фактично телебачення було «кинуте». Моральний статус журналіста має бути високим, потрібно боротися не тільки проти цензури, але і за власний професіоналізм. Не можна допускати, щоб рівень безробіття журналістів дорівнював 1:10. Потрібно працювати послідовно та конкретно. Журналістам потрібно спілкуватись, розробляти конкретні дії, бути прагматичними, а не закликати просто проти цензури. Соня Кошкіна (газета «Лівий берег») з сумом підкреслила, що з цензурою боротися майже неможливо. Вона наголосила, що влада це не тільки Банкова або Кабінет Міністрів. За її словами влада – це значний бізнес. Робота в такому полі визначається добровільними взаємними поступками. Соня Кошкіна говорила про конче необхідність законодавчої заборони цензури на втручання влади в діяльність ЗМІ. Але є ще інтернет, де цензура ще не володарює. Тому потрібно використати цей засіб інформування. Вона закликала присутніх журналістів боротися за свої права кожного дня, а не чекати накопичення проблем. Щодо професійної діяльності самого журналіста – критично відноситися до наданих прес-релізів, самостійно готувати матеріали, не боятися закритих дверей, підтримувати колег. «Коли в кожній редакції буде більшість, то не буде цензури. Ніколи не мовчати» - підкреслила вона. Юлія Банкова (Національна телекомпанія «Україна») також висловила тезу «Не мовчати і не боятися!», боротися тільки фактами, має бути самоцензура. Журналісти мають самі відстоювати свої матеріали перед редакторами. «Ми пропонуємо конструктивний діалог з владою, - говорить Юлія Банкова . Ми пропонуємо - до нас прислухаються. Разом вирішуємо проблеми, якщо вони виникають». Андрій Куліков («Свобода слова» на ICTV) висловився так: «Що є цензурою в Україні, я не знаю. За радянські часи був Головліт». Він пропонував створення експертного журі, окремого журналістського бюлетеня і сподівається, що читачі фінансуватимуть такий журнал через підписку, закликав кожний матеріал підтверджувати фактами. Головний редактор ТВі Віталій Портников наголосив, що найбільша загроза медіа - монополізація вільного ефіру. Існує тиск олігархів і капіталу, отже необхідно повідомляти про факти заборони інформації. Він закликав журналістів бути чесними перед самими собою. Святослав Цеголко (5 канал TV) вважає, що тележурналістам слід розробити єдиний редакційний статут, взявши за приклад статути CNN і ВВС. Редакції мають підписати базові принципи. Також закликав відновити роботу профспілок для захисту журналістів від імовірних звільнень.

Шеф-редактор «Телекритики» Наталія Лигачова зачитала відповідь Рината Ахметова на запрошення до дискусії (на зустріч були запрошені власники найбільших телеканалів, однак відповідь дав лише пан Ахметов). Його прес-служба повідомила, що через щільний графік він не зможе бути присутнім, але що позиція Р.Ахметова відносно цінності свободи слова та невтручання топ-менеджменту в роботу ЗМІ непохитна та неодноразово озвучена.

Мустафа Найєм (журналіст «Української правди» і хронікер «Шустер live») нагадав, що «чорні списки» існували, що ситуація за попередньої влади зі свободою слова була не кращою, що були заборонені гості-політики. Необхідно, сказав він, насамперед спілкуватися з людьми безпосередньо. Не можна іти на поступки владі, підтримка чи не підтримка цензури в нас самих. Мустафа Найєм вважає, що головна проблема «це боягузтво та малодушність наших редакторів и начальників, не можна робити їм поступку в принципових питаннях». Потрібно розуміти, що журналісти окремо від політиків. Проблема в самих журналістах. Цензура – це проблема не тільки влади, але й проблема самих журналістів. Єгор Соболев («Свідомо»): Давно потрібно було створити такий Рух. Він підкреслив необхідність мати загальний статут. «Великий плюс, що ми знову разом, і видно відразу, яка це енергія і можливості. Реально, журналістика, яка об'єднується, створює таку силу, яку можна порівняти з військовим переворотом. Є таке правило в житті, якщо ти якусь справу не доробив, якийсь урок не вивчив, то він потім до тебе кожного разу повертатиметься і все більше битиме по голові. От ми не доробили в 2004 році профспілку, не достатньо серйозно поставилися до запровадження редакційних статутів, саморегуляції і вироблення стандартів і дотримання цих стандартів, і тепер все це нам повернулося, тобто ми знову маємо протест, але не організований, без чіткого плану як знищити цензуру. Тут дуже важливо розуміти, що вона не розсмокчеться. Це як пухлина. Якщо вона вже є, то її треба бити хіміотерапією до останньої клітини. Якщо зараз заспокояться насамперед редакції на телеканалах, то хвороба повернеться ще з новою силою. Тому нам зараз дуже важливо зрозуміти, що, по-перше, люди на телеканалах мають об'єднатися насамперед в юридичні структури: чи створювати нові профспілки, чи увійти в стару і очолити її. Люди поза телеканалами, де б вони не працювали (інтернеті, газетах, радіо) мають їх підтримати. Причому не лише тележурналістів. Жити без свободи слова - це жити з виколотими очима. От у нас зараз поганенька свобода слова, але все одно погані очі кращі, ніж відсутність будь-яких очей. Бо без свободи слова завтра запресують бізнесмена або просту людину на вулиці, і про це ніхто не знатиме. Тому це шанс для тих, хто поза ЗМІ, допомогти журналістам. Нам треба зараз забути особисті ревнощі чи образи. Професія одна, і хвороба ракова одна на всіх. Якщо сказати прагматично, то цензура і корупція скорочують робочі місця. Бо місць, де можна працювати, стає менше. І для всіх журналістів - це дуже невигідно. Не просто партизанськими методами боротися, гальмувати наступ на свободу слова, а просто знищити пухлину. У мене сьогодні було відчуття, що ми повернулися у 2002 рік, коли є просто протестний рух, а окрім нового маніфесту і нових заяв, поки що нічого. Я хотів би поділитися досвідом з молодими журналістами. Зараз треба Отковичу, Новосельцеву, Банковій взяти дії в свої руки. Ми ззовні можемо їм допомогти. Якби я зараз працював на 5-му каналі, я б перший створив профспілкову організацію і організував фонд взаємодопомоги, і домовлявся з юристами б. Але я не працюю на 5-му каналі, я стороння людина, тому можу тільки прийти на акцію або в редакцію і допомогти. Тільки оця нова генерація справжніх журналістів, яка чудовим образом у нас виросла, має перебрати на себе керівництво діями. Ми можемо поділитися досвідом, щоб не повторювати помилок. Інакше розчавлять. Скажу всім, і таким як Наталка Мосейчук: ніхто не виживе. Псевдолояльність, що я ніби роблю свою роботу, але не втручаюся в ніякі громадські рухи - небезпечна. Спочатку прийдуть за буйними, потім за розумними, а потім прийдуть за іншими. Цензура вихолощує журналістику до рівня пластикової виделки. Подивіться на російське телебачення, де ті журналісти, які мовчали, коли громили НТВ? Їх немає, бо цензорам потрібні просто тупі, дешеві виконавці» - майже повністю цитую виступ Єгора Соболєва, бо «з пісні слова не викинеш». Сергій Лещенко («Українська правда») зауважив, що саме TV є головним постачальником інформації для людської свідомості. Тому на прес-конференцію до 100 днів правління Президента Віктора Януковича потрібно підготуватись: «Якщо на такому заході буде звучати тема цензури, вона не зможе бути поза увагою телебачення. А якщо вона буде поза увагою телебачення, то це буде ще один доказ наявності цензури». Ілона Довгань (TV канал 1+1) акцентувала увагу на необхідності розміщення інформаційних матеріалів в інтернеті, хоча не всі мають до нього доступ. Але головне, це усі канали мають не боятися, має бути самоцензура, не можна ховатися за фразою «Как бы чего не вышло!». Так, будуть створюватися такі умови, щоб журналісти самі пішли з роботи, наберуть нових, лояльних. Але потрібний механізм підтримки усіх мас-медіа. Влада впливає на власників каналів через їхній інший бізнес. Філософ Гоббс сказав, що свободу втрачаємо непомітно. От ми якраз до цього прийшли. Олександр Мартиненко (директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна») говорив про необхідність втручання профспілок при незаконному звільнені з роботи журналістів, а також підкреслив, що власники мас-медіа пов’язані з бізнесом. Про журналістську солідарність висловилася Іванна Коберник (заслужений журналіст): потрібно бути чемним по відношенню до свого колеги, раніше дочекатися повної відповіді на попереднє запитання, а потім вже ставити своє. З тезою про важливість громадської думки і неприпустимість її ігнорування виступила Тетяна Чорновол. Письменник Микола Рябчук зауважив, що без правових реформ немає правової держави. А чи капітулює олігархат? Жан Новосельцев(TV«1+1» ) відзначив, що ця зустріч журналістів була дуже позитивним явищем. Це засвідчила кількість журналістів, небайдужих до цієї проблеми, Все було винесено на публічне обговорення, боротьба за свободу слова не закінчиться тільки підписанням заяви.

Другу частину - проведення установчих зборів – вела Вікторія Сюмар (інститут масової інформації). Вона підкреслила, що необхідно не втратити позицій, має бути майданчик

публічності. Необхідно оприлюднити вимоги журналістів на захист свободи слова до влади та

медіа-власників, а також створити координаційний орган громадського Руху «Стоп цензурі!».

Необхідно від імені журналістської спільноти вести розмову з владою. Важливо проводити не одноразові заходи, а проводити щоденну плідну роботу. А саме головне – це журналістська солідарність.

Категорія: Взаємодія з органами влади | Додав: NPO (02.11.2010) | Автор: Наталія Преображенська

Переглядів: 1985 | Коментарі: 4 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 4
Порядок виводу коментарів: 0 Спам 1 Наталія Преображенська • 17:48, 02.11.2010 Від імені журналістів Мустафа Найєм зачитав Заяву – звернення до владних структур: З А Я В А Ми, журналісти України, заявляємо про початок громадського Руху «Стоп цензурі!» Це ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань. Рух «Стоп цензурі!» є реакцією на низку подій, які дозволяють стверджувати про посилення тиску та спроби запровадити цензуру в українських мас-медіа: - систематичне ігнорування державними органами влади інформаційних запитів; - відкриті листи журналістів центральних телеканалів «1+1» та СТБ проти втручання в редакційну політику, в яких наведено факти такого втручання; - бездіяльність співробітників міліції, які стали свідками жорстокого поводження охоронців з журналістами Нового каналу під час подій в Українському домі в Києві; - безкарність чиновника, начальника управління київської мерії, який грубо перешкоджав журналістам СТБ виконувати їхні професійні обов'язки; - тенденційне переформатування складу Національної ради з питань теле- і радіомовлення, а також тиск на Нацраду з боку СБУ, голова якої має приватний інтерес до рішень Нацради; - розформування Національної комісії з питань утвердження свободи слова при Президентові України. Рух «Стоп цензурі!» не є політичною ініціативою та не підтримує і не підтримується жодною з політичних сил. Передбачається фіксоване членство у Русі всіх охочих взяти в його діяльності активну участь. Головні напрямки діяльності Руху: - захист професійних, трудових та громадянських прав всіх членів Руху, зокрема й підписантів заяв від журналістів каналів «1+1» та СТБ; - протистояння будь-яким спробам запровадження цензури в українських ЗМІ, попередження всіх спроб перешкоджання законній діяльності журналістів, тиску на журналістів з метою примусу їх до самоцензури; - проведення масштабної довгострокової публічної кампанії проти цензури та перешкоджання професійній діяльності журналістів із залученням найширшого кола громадських організації та громадських активістів з України та світу; - моніторинг ситуації з дотримання професійних стандартів у теленовинах всіх провідних телеканалів країни, оперативне оприлюднення фактів замовчування та маніпуляції важливих для суспільства тем та фактів; - сприяння розвитку саморегуляції медійної галузі. Ми заявляємо про неприпустимість будь-якого тиску, цензури чи іншого незаконного втручання у роботу українських журналістів як з боку влади, так і з боку власників і топ-менеджменту ЗМІ. 0 Спам 2 Наталія Преображенська • 17:49, 02.11.2010 Ми, учасники громадського руху «Стоп цензурі!», вимагаємо від влади та власників ЗМІ виконання наступних вимог, що є необхідними умовами для забезпечення свободи слова в Україні: 1) Припинити тиск на журналістів. 2) Не допустити репресій та звільнень під приводом «масштабної реструктуризації» тих журналістів, які публічно заявили про цензуру та тиск, забезпечити дотримання їх законних прав. 3) Змінити правила формування та оновити склад редакційних рад телерадіоорганізацій (ТРО) із забезпеченням реальної ваги в них журналістів. Оприлюднити редакційні статути, які б відображали редакційну політику ТРО та ліцензійні вимоги до її діяльності. 4) Зафіксувати законодавчо, що телерадіомовлення - це суспільно відповідальний бізнес. Власники не мають права вимагати спотворювати новини, замовчувати інформацію, підігравати будь-якій політичній силі чи посадовій особі, а також лобіювати власні бізнес-інтереси. 5) У зв'язку з суспільною відповідальністю медіабізнесу, власники зобов'язані забезпечити створення власного інформаційного продукту телерадіоорганізації працівниками цієї телерадіоорганізації. 6) Забезпечити права на доступ до інформації. Депутатам ухвалити у Верховній Раді України, а Президенту підписати законопроект «Про доступ до публічної інформації». 7) Підтримати кандидатів до складу Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення, яких висунуто громадськими організаціями та підтримано журналістською спільнотою. З метою подальшого моніторингу ситуації у медійній сфері учасники громадського Руху «Стоп цензурі!» створюють Громадську раду «Стоп цензурі!». Це тимчасовий координаційний орган щодо контролю свободи слова в Україні та протидії цензурі. Рух «Стоп цензурі!» відкритий для приєднання для всіх українських журналістів, експертів, аналітиків та представників широких кіл громадськості, які поділяють наші цінності, мету та підтримують вимоги. Під Заявою вже більше 600 підписів, зокрема Сергій Андрушко, СТБ, Микола Рябчук, письменник, Єгор Соболєв, «Свідомо», Наталія Лигачова, «Телекритика», Тетяна Чорновол, «Лівий берег», Соня Кошкіна, «Лівий берег», Світлана Тучинська, Kyiv Post, Ілона Довгань, 1+1, Діана Дуцик, журнал "Главред", Андрій Куликов, журналіст, , Олена Притула, "Українська правда", Сергій Лещенко, "Українська правда", Мустафа Найєм, "Українська правда", Грабовський Сергій, публіцист, журналіст, Чайка Роман Ярославович, 5 канал, головний редактор, Кіпіані Вахтанг, незалежний журналіст, Вікторія Сюмар, інститут масової інформації, Ірина Бекешкіна, соціолог, тут є і мій підпис - «Освіта і кар’єра» Для охочих поставити свій підпис: letter.tk@gmail.com, та увійти у меню «Приєднатися» наприкінці тексту. До ради створеного руху «Стоп цензурі!» увійшло 25 найвідоміших журналістів країни. Серед них - Юлія Мостова, Святослав Цеголко, Вахтанг Кіпіані, Анна Безулик, Наталія Лигачова, Мустафа Найєм, Вікторія Сюмар, Роман Скрипін та інші. «Наш громадський рух — це ініціатива українських журналістів та медійних громадських організацій щодо відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійної діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань», - заявила член руху Наталія Лигачова. 0 Спам 3 Наталія Преображенська • 17:49, 02.11.2010 Журналісти також вимагають забезпечення права на доступ до інформації через ухвалення закону про доступ до публічної інформації та включення до складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення представників громадських організацій. Присутні визначили кандидатів на заміщення вакантних посад членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а саме - директора Інституту Медіа Права Тараса Шевченка, шеф-редактора «Телекритики» Наталії Лигачової, телеведучих Вахтанга Кіпіані та Анни Безулик. По Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» всеукраїнські об’єднання громадян у галузі діяльності засобів масової інформації є суб’єктами права подання кандидатур на посади членів Національної ради, яких призначає Верховна Рада України. У дискусії з проблем інформаційного простору України, під час якої започаткували громадський рух, взяли участь близько 200 представників ЗМІ та громадських активістів. Користуючись великою кількістю журналістів з різних ЗМІ, я виступила на цій дискусії з приводу замовчування владою гострих проблем наслідків чорнобильської катастрофи. Говорять про глобальну катастрофу на високому рівні в крайньому разі – один раз на рік до роковин чорнобильської катастрофи (і не кожного року) або слухають проекти законів при майже порожній залі Верховної Ради України. Я акцентувала увагу на важливість проблеми наслідків чорнобильської катастрофи на здоров’я прийдешніх поколінь, на те, що присутні, особливо молоді журналісти, не в повній мірі усвідомлюють її важкі наслідки, просила присутніх зацікавитись цією темою і широко її висвітлювати. Реакція на моє звернення була не адекватна моїм побажанням. Розумію, що може виступ був і не по темі дискусії. Але на мою думку замовчування наслідків чорнобильської катастрофи і є прикладом довготривалої і дуже плідної роботи зацікавлених у цензурі владних структур і тому навела приклади «секретності» теми, яка протягнулася на довгі роки. Що вважаю варто нагадати читачам: 7 травня 1986 року у ВЧ-грамі Голови Урядової комісії Б.Щербини Раді Міністрів УРСР було прописано: «…после принятых мер пребывание на территории республики в настоящее время полностью безопасно». І після такої «безпеки» починається навала постанов Мінохорони здоров’я СРСР про посилення режиму секретності відносно катастрофи, результатів лікування, ступеню радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації, розпоряджень уряду про засекречування даних про захворювання, не ставити зв’язку захворювань з опроміненням. І як акорд у какофонії знущання над своїм народом - виступ Генерального секретаря ЦК КПРС М.С.Горбачова по центральному телебаченню 14 травня 1986 р. - аж на 19 день після вселенської катастрофи. Довго йшло у нас цензурування, в той час, коли весь світ уже давав рекомендації захисту громадянам у своїх країнах. Тільки варто згадати один лише факт: 19 травня 1986 року менше, як за місяць, чорнобильські радіонукліди вже були виявлені в молоці годувальниці в місті Осака в Японії (данні професора Іманака Тецудзи - лабораторія атомних реакторів Університету м.Кіото, Японія). Однак Михайлу Сергійовичу після відвертої «колискової» не соромно бути в складі директорів Всесвітньої організації Зеленого хреста! У «Постановлении Политбюро ЦК Компартии Украины от 30.V.1986 г., протокол №10, параграф 3. О плане мероприятий по усилению информационно-разъяснительной, воспитательной работы среди эвакуированного населения и труженников зоны Чернобыльськой АЭС» у зв’язку з Постановою ЦК КПРС від 22 травня 1986 року зазначено: Керівником групи ЦК Компартії України по координації виступів засобів масової інформації, культурного обслуговування евакуйованого населення, трудівників зони Чорнобильської АЕС призначили зав.відділом пропаганди та агітації Кравчука Л.М. Але абсолютно незрозуміло, чому така Постанова йшла під грифом «СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО» (виділено в документі) та й сам План під грифом «секретно». Наче б то усі пункти Плану для кращого інформування людей, виступи по телебаченню та радіо, культурне обслуговування тощо, але чому «секретно»? Майже через рік 24 вересня 1987 року Б.Щербина секретить данні про погіршення стану здоров’я дітей, у тому числі і тих, хто був опромінений в утробі матері, відомості про віддалені наслідки та частоту спадкової патології тих, хто потрапив під опромінення, про збільшення частоти злоякісних утворювань у населення, про захворюваність усіма видами променевої хвороби. 0 Спам 4 Наталія Преображенська • 17:50, 02.11.2010 Юридична комісія Української екологічної асоціації «Зелений Світ» провела незалежне розслідування обставин глобальної катастрофи та її наслідків. Було знайдено, вивчено та видано «на гора» (працювали як справжні шахтарі в глибинах зачинених архівів СРСР) секретні дані (від кого? від свого народу?). Документально були підтверджені цинічні факти евакуації в перші дні катастрофи (30 квітня) з Києва дітей «високопосадовців» при повному мовчанні членів ЦК Компартії України. Юристи не побоялись, ще в складі СРСР, опублікувати наказ медичних підпанків з України за № 24 від 11 травня 1986 року про обов’язок лікарів ставити усім, хто обстежується в стаціонарі, діагноз «вегето-судинна дистонія», а 27 травня 1986 року розіслали секретний лист про категоричну заборону називати в медичній документації дозу опромінення дітей. Мені, члену Секретаріату УЕА «Зелений світ», вдалося розповсюдити це незалежне розслідування серед делегацій усіх країн, що брали участь у нараді СБСЄ в Москві в вересні 1991 року, і зустрітися з представниками 17 делегацій разом з послом України в Росії В.Крижанівським і представником МЗС України А.Веселовським і розповісти їм правду про наслідки чорнобильської катастрофи. А згодом Президент України Л.Кравчук без погодження з профільними Міністерствами видає Указ від 23 лютого 1994 року за № 64/94 «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні». Указ цей був «не для печати» (так зазначено на титульному листі). Він викликав негативні відгуки як із сторони керівників державних відомств, так і широкої громадськості. Лист до Президента Л.Кравчука від перших осіб Міністерства охорони здоров’я, Міністерства навколишнього середовища, Мінчорнобиля та Держатомнагляду містив в собі прохання відмінити дію Указу як того, що не пройшов експертизи і не погодженого з регулюючими та контролюючими органами. Звернення до Президента Л.Кравчука з вимогою відмінити Указ підписали 18 неурядових організацій (в тому числі був і мій підпис). Відповіді не дочекалися. Однак по цьому Указу була прийнята Постанова Кабміну України від 12 квітня 1995 року (теж «не для печати») про виконання Указу. Так відмічалась чергова роковина чорнобильської трагедії. Високопосадовці і сьогодні не звертають належної уваги цій проблемі і тому не розуміють її. А звідси і виступи про захоронення радіоактивних відходів у чорнобильській зоні, про будівництво нових атомних блоків. Продавати електроенергію закордон, а свої хлопці нехай опромінюються? Журналіст Олесь Шевченко ще в 1988 році сказав: «Україна була всесоюзною житницею, всесоюзною кочегаркою, всесоюзним курортом. Ми не дозволимо перетворити Україну на всесоюзний цвинтар». Ось у результаті висновок наявності багаторічної цензури - народний депутат України Голова Комітету з охорони здоров’я Верховної Ради України лікар Т.Бахтєєва прогнозує 1 млн різних видів онкозахворювань. Згодом ввечері цього ж дня на TV «Шустер live» обговорювалось питання дискусії журналістів щодо свободи слова. Єгор Соболєв відмітив негативну роль власників телеканалів, які були журналістами, а стали менеджерами. Він зазначив, що якби не свобода слова, то багато про що було б невідомо, якби не журналісти, то не будуть знати правду і про Чорнобиль. Я з задоволенням відмічаю, що мої слова на дискусії все ж були почуті та осмислені. Сподіваюсь, що не тільки одним журналістом. Але цензура – справа багатогранна. Отар Іоселіані в програмі «Шустер live» виказав думку про те, що цензура була, є і буде, що на неї не потрібно звертати увагу, а робити свою справу. Але… А як бути з тими редакторами-журналістами, що дозволяють на TV царювати непристойностям, аморальності, відвертій порнографії. Це вже їх рівень культури та людської гідності. Про це має турбуватись колектив редакцій і бути цензором для своїх «босів», мати «самоцензуру». Але це, дійсно, тема іншої дискусії… Наталія Преображенська Газета «Освіта і кар’єра», № 6, 2010 р. (формат журналу)

E-mail:
Пароль: