ФТАЛАТИ – НЕБЕЗПЕЧНІ ТОКСИКАНТИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Зуй Марина Федорівна, к.х.н., доцент,

Захарків Ігор Богданович, студент

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Основною метою екологічної освіти є формування екологічної свідомості.
Екологічне мислення передбачає активну життєву позицію щодо охорони
довкілля. Для розвитку такого мислення необхідна екологічна освіта, яка має
виконувати дві основні задачі – переконувати учнів та студентів у необхідності
охорони довкілля і давати хоча б необхідний мінімум знань в цій галузі.

Одними з екотоксикантів, які з’явилися в довкіллі „завдяки” людству, є
фталати – вкрай небезпечні речовини. Фталати – діестери о-фталевої кислоти з
аліфатичними спиртами – широко використовують як пластифікатори у вироб-
ництві різних полімерних матеріалів промислового, побутового, харчового та
медичного призначення. Це в першу чергу виробництво полівінілхлориду
(ПВХ) і полістиролу, а також синтетичного та натурального каучуків. Вміст
фталатів у полімерах, особливо в ПВХ може досягати 60% за масою. Спектр
таких полімерних виробів дуже широкий – це ізоляції проводів, плівок, шланги
та профілі, лінолеум, покриття для тканин, штучна шкіра, антикорозійні пок-
риття, предмети медичного призначення, дитячі іграшки тощо. Загальний обсяг
виробництва фталатів у світі становить більше 2 млн. т, в Західній Европі –
майже 1 млн. т. У довкілля фталати можуть потрапляти не лише при їх вироб-
ництві та переробці, а і при використанні виробів. Фталати мають унікальну
властивість мігрувати з різних матеріалів у довкілля за рахунок того, що вони
не утворюють хімічних зв’язків з полімером. При використанні та утилізації
полімерних та інших виробів фталати можуть потрапляти у воду, грунт,
повітря, харчові продукти та організм людини. Висока термо- та фотостабіль-
ність фталатів, стійкість до гідролізу в нейтральних середовищах та здатність
до накопичення може призводити до їх значного вмісту в різних об’єктах.

Фталати є токсичними речовинами; вони проявляють мутагенну,
канцерогенну та тератогенну дію, негативно впливають на репродуктивну
функцію. Найбільш токсичними фталатами за літературними даними є
ди-2-етилгексилфталат (2-ЕГФ) та ди-н-бутилфталат (ДБФ). ГДК цих фталатів
у питній воді становить 1–6 мкг/дм3 , у повітрі – 0,1 мг/м3 [1].

Для зменшення потрапляння фталатів у навколишнє середовище потрібно
поступово переходити на такі полімери, що не містять токсичних фталатів –
природні полімери. Біополімери одержують методами біотехнології, в довкіллі
вони з часом розкладаються за допомогою мікроорганізмів. Такі полімери
виготовляють з целюлози, хітину, хітозану, желатини, пектинів, крохмалю
тощо. Як біопластифікатори використовують гліцерол, олігомерні полігліколі
та навіть воду. За такими пластифікаторами і полімерами майбутнє.



1. В.Н. Майстренко, Н.А. Клюев. Эколого-аналитический мониторинг стойких органических загрязнителей. – М.: БИНОМ, 2004. – 324 с. 

Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб)
Категорія: Гострі проблеми | Додав: NPO (28.08.2011) | Автор: Зуй Марина Федорівна
Переглядів: 2602 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar