ФТАЛАТИ – НЕБЕЗПЕЧНІ ТОКСИКАНТИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Захарків Ігор Богданович, студент Київський національний університет імені Тараса Шевченка Основною метою екологічної освіти є формування екологічної свідомості. Екологічне мислення передбачає активну життєву позицію щодо охорони довкілля. Для розвитку такого мислення необхідна екологічна освіта, яка має виконувати дві основні задачі – переконувати учнів та студентів у необхідності охорони довкілля і давати хоча б необхідний мінімум знань в цій галузі. Одними з екотоксикантів, які з’явилися в довкіллі „завдяки” людству, є фталати – вкрай небезпечні речовини. Фталати – діестери о-фталевої кислоти з аліфатичними спиртами – широко використовують як пластифікатори у вироб- ництві різних полімерних матеріалів промислового, побутового, харчового та медичного призначення. Це в першу чергу виробництво полівінілхлориду (ПВХ) і полістиролу, а також синтетичного та натурального каучуків. Вміст фталатів у полімерах, особливо в ПВХ може досягати 60% за масою. Спектр таких полімерних виробів дуже широкий – це ізоляції проводів, плівок, шланги та профілі, лінолеум, покриття для тканин, штучна шкіра, антикорозійні пок- риття, предмети медичного призначення, дитячі іграшки тощо. Загальний обсяг виробництва фталатів у світі становить більше 2 млн. т, в Західній Европі – майже 1 млн. т. У довкілля фталати можуть потрапляти не лише при їх вироб- ництві та переробці, а і при використанні виробів. Фталати мають унікальну властивість мігрувати з різних матеріалів у довкілля за рахунок того, що вони не утворюють хімічних зв’язків з полімером. При використанні та утилізації полімерних та інших виробів фталати можуть потрапляти у воду, грунт, повітря, харчові продукти та організм людини. Висока термо- та фотостабіль- ність фталатів, стійкість до гідролізу в нейтральних середовищах та здатність до накопичення може призводити до їх значного вмісту в різних об’єктах. Фталати є токсичними речовинами; вони проявляють мутагенну, канцерогенну та тератогенну дію, негативно впливають на репродуктивну функцію. Найбільш токсичними фталатами за літературними даними є ди-2-етилгексилфталат (2-ЕГФ) та ди-н-бутилфталат (ДБФ). ГДК цих фталатів у питній воді становить 1–6 мкг/дм3 , у повітрі – 0,1 мг/м3 [1]. Для зменшення потрапляння фталатів у навколишнє середовище потрібно поступово переходити на такі полімери, що не містять токсичних фталатів – природні полімери. Біополімери одержують методами біотехнології, в довкіллі вони з часом розкладаються за допомогою мікроорганізмів. Такі полімери виготовляють з целюлози, хітину, хітозану, желатини, пектинів, крохмалю тощо. Як біопластифікатори використовують гліцерол, олігомерні полігліколі та навіть воду. За такими пластифікаторами і полімерами майбутнє. 1. В.Н. Майстренко, Н.А. Клюев. Эколого-аналитический мониторинг стойких органических загрязнителей. – М.: БИНОМ, 2004. – 324 с. Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб) | |
|
| |
| Переглядів: 2671 | |
| Всього коментарів: 0 | |