«УКРАЇНА БУЛА ВСЕСОЮЗНОЮ ЖИТНИЦЕЮ, ВСЕСОЮЗНОЮ КОЧЕГАРКОЮ, ВСЕСОЮЗНИМ КУРОРТОМ. МИ НЕ ДОЗВОЛИМО ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНУ НА ВСЕСОЮЗНИЙЦВИНТАР».
ОЛЕСЬ ШЕВЧЕНКО (ВИСТУП НА МІТИНГУ ПЕРЕД ОЛІМПІЙСЬКИМ СТАДІОНОМ У КИЄВІ 13 ЛИСТОПАДА 1988 РОКУ).

З 26 квітня 1986 року розпочався не тільки новий час — до і після. Розпочалася й жорстока боротьба за правду — знизу і за брехню — зверху... Адже Чорнобильський катаклізм — не лише безпрецедентна техногенна катастрофа, а й катастрофа духовна. Верхи боялися за свою шкуру. За совість не боялися, бо вона щезла після усвідомлення особистої відповідальності (якщо взагалі верхи були знайомі з такою моральною категорією). Країну опосіла чорнобильщина...
Але навіть за цієї стагнації величезної поваги і подяки зажила група українських юристів під керівництвом Голови юридичної комісії екологічної асоціації «Зелений світ», дійсного члена Української наукової асоціації В. В. Вовченка, що, провівши незалежне розслідування обставин глобальної катастрофи та її наслідків, спромоглися знайти, вивчити і видати «на-гора» (працювали, як шахтарі, у глибинах режимних... архівів СРСР) документально підтверджені цинічні факти вивезення в перші дні катастрофи (30 квітня) з Києва дітей „высокопоставленных чиновников» за цілковитого мовчання членів ЦК КПУ. Українські правники не побоялися, ще у складі СРСР, оприлюднити наказ медичних підпанків з України за № 24 від 11 травня 1986 року про зобов’язання лікарів ставити всім, хто обстежувався в стаціонарі, діагноз «вегето-судинна дистонія», а також таємний лист від 27 травня 1986 року про категоричну заборону зазначати дозу опромінення дітей в медичній документації.
Ось лише декілька документів.
7 травня 1986 року. ВЧ-грама Голови Урядової комісії Б. Щербини до Ради Міністрів УРСР: «В связи с аварией на АЗС в последние дни отмечается значительный поток граждан, проживающих в Украинской и Белорусской ССР, в различные районы страны, в том числе в гор. Москву. Многие из прибывающих требуют по прибытии медицинского обследования и госпитализации. Массовый выезд граждан носит несколько панический характер. Однако оценка обстановки после аварии свидетельствует о том, что после принятых мер пребывание на территории республики в настоящее время полностью безопасно» (виділено мною. — Н. П.)
Відтак починається потік постанов Мінохорони здоров’я СРСР про посилення режиму секретності щодо аварії, результатів лікування, ступеня радіоактивного ураження персоналу, що брав участь у ліквідації наслідків катастрофи, розпоряджень уряду щодо засекречування відомостей про захворювання у зв’язку з аварією на ЧАЕС — щоб гострі симптоми та хронічні захворювання осіб, які брали участь у «ліквідації» аварії, не пов’язували з опроміненням. Військово-медична комісія Міністерства оборони СРСР, до складу якої входили фахівці, які, безперечно, знали правду, надсилали військкоматам роз’яснення, ніби віддалені наслідки даються взнаки через 5-10 років (лейкемія, лейкоз, рак шкіри), але навіть і вони не могли собі уявити раптової навали раку щитоподібної залози, називаючи дози у 1000 та 2000 радів.
Високі медики України (я їх називаю підпанками) миттєво взяли «під козирок». Щоправда, не всі. Хочу сказати про лікарів, які не зламалися, не скорилися, — це покійний лікар-чорнобилець Л. П. Кинзельський і генерал медичної служби вельмишановний М. П. Захараш. Мені вдалося розповсюдити висновок незалежного розслідування серед делегацій країн, що брали участь у нараді ОБСЄ в Москві у вересні 1991 року.
А ось шедевр! «Постановление Политбюро ЦК Компартии Украины от 30.V.1986 г., протокол № 10, параграф 3. О плане мероприятий по усилению информационно-разъяснительной, воспитательной работы среди эвакуированного населения и тружеников зоны Чернобыльской АЭС». Керівником групи ЦК для координації виступів засобів масової інформації, культуробслуговування евакуйованого населення та трудівників зони Чорнобильської АЕС призначили заввідділу пропаганди та агітації Л. М. Кравчука. Незрозуміло, чому така постанова мала гриф «СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО» (виділено в документі), а сам план — гриф «секретно». Начебто всі пункти плану містять пропозиції краще інформувати людей, — то чому «секретно»?
Через рік, 24 вересня 1987 року, Б. Щербина засекречує відомості про погіршення стану здоров’я дітей, зокрема й тих, що були опромінені в материнській утробі, відомості про віддалені наслідки та частоту спадкової патології нащадків, які зазнали радіаційного впливу, про збільшення частоти злоякісних утворень у населення, усіх видах променевої хвороби. А тепер зверніть увагу на «Примечание: настоящий перечень не распространяется на сведения, представленные Советской Стороной в МАГАТЭ и опубликованные Правительственной комиссией».
Подаю цинічне «секретно» — «Сведения о радиационной, физико-химической, теплофизической и сейсмической стойкости конструкций объекта «Укрытие» и другие сведения, свидетельствующие о неблагоприятных отклонениях от регламентированных параметров функционирования этого объекта» (виділено мною. — Н. П.). Тепер ми знаємо правду про аварійний стан „Укриття», то чому ж повторюємо помилки, будуючи радіоактивну мотрійку?!
Акорд у какофонії знущання над народом — несекретне повідомлення для групи експертів: «При оценке материалов об аварии на Чернобыльской АЭС и ликвидации её последствий группа экспертов руководствуется основными положениями, изложенными в выступлении Генерального секретаря ЦК КПСС М. С. Горбачева по Центральному телевидению 14 мая 1986 г.». Цей виступ пролунав аж на 19-й день після планетарної катастрофи! Але Михайлові Сергійовичу після тієї «колискової» не соромно сьогодні бути у складі директорів Всесвітньої організації Зеленого Хреста...
Читаю листівку-звернення Коростенського міськкому компартії Житомирської області до народних депутатів України. П’ята річниця катастрофи... «Зростає кількість захворювань, особливо в дітей, медицина безсила і не дає гарантії безпечного проживання. Відповідальності за порушення, за нелюдське ставлення до людей, які мешкають у зоні або виїжджають із неї, — практично жодної.
В умовах економічного хаосу, безгосподарності, гонитви за вигодою з боку відомств, регіональних органів влади, навіть профспілок ... становище забрудненої місцевості може стати катастрофічним...».
Шановний читачу! Ми давно звикли говорити про злободенне — тільки до круглих дат. А про гострозлободенне — мовчати. Уже в ранзі Президента України Л. Кравчук, без погодження з профільними міністерствами, видає Указ від 23 лютого 1994 року за № 64/94 «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядернопаливного циклу в Україні», але теж — «не для друку». Лист до Президента Л. Кравчука перших осіб Міністерства охорони здоров’я, Міністерства охорони довкілля, Мінчорнобиля та Держатомнагляду містив прохання скасувати дію Указу як такого, що не мав експертної оцінки і не погоджений з органами регулювання та контролю. Той лист підписали 18 неурядових організацій (був і мій підпис як експерта Національної комісії з радіаційного захисту населення України). Відповіді не дочекалися. Натомість ухвалено Постанову Кабміну від 12 квітня 1995 року (теж «не для друку») про... виконання Указу Президента.
Так було відзначено чергову річницю Чорнобильської трагедії. Чого ж очікувати від МАГАТЕ?
Висновок міжвідомчої наради в МНС (червень 2007 року) за участі Генеральної прокуратури України «Про стан додержання законодавства щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в зоні відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення ЧАЕС»: «Проблема подолання наслідків... залишається нагальною і потребує додаткових узгоджених заходів. Чого варте зауваження Генеральної прокуратури: «Неповною мірою забезпечується реалізація державної політики у цій сфері та контроль за діяльністю підприємств, залучених до подолання наслідків аварії на ЧАЕС».
Чи дочекалися ми суттєвих змін? Змінюються уряди, міністри МНС, однак 23 роки поспіль залишаються ті самі проблеми. Чому ж — «неповною мірою»? А зарплатню отримують — повною мірою? Руйнівні властивості чорнобильського атома теж даються взнаки повною мірою. То кому служить МНС? Невже тільки втручання жінок із генеральної прокуратури (свого часу — заступника Генерального прокурора О. М. Колінько, а згодом — заступника генерального прокурора Т. В. Корнякової) може привести до тями державних мужів, неспроможних налагодити роботу Державного департаменту — Адміністрації зони відчуження, де в тимчасових сховищах ЧАЕС лежить понад 2 млн. кубометрів радіоактивних відходів?
Під час реформування Міністерства охорони здоров’я ліквідовано відділ радіаційної безпеки та медичних проблем катастрофи на ЧАЕС. Чиновницьке свавілля не оминуло й Мінприроди та Мінагрополітики. Хоча саме ці структури мали б постійно контролювати наслідки Чорнобильської катастрофи, прогнозувати дозові навантаження, затверджувати санітарно-гігієнічні норми. Хто сьогодні відповідає за стан води, що потрапляє в «тимчасові могильники» з радіоактивним брухтом у 30-кілометровій зоні? Хто убезпечить ґрунтові води?!
Надзвичайної уваги потребує затвердження Кабміном перелічених Національною комісією з радіаційного захисту доз, які дістало населення за перший рік катастрофи. Потребують перегляду неправдиві висновки про стан здоров’я потерпілих, зроблені для міжнародної спільноти й подані до МАГАТЕ та ВООЗ.
Навантаження радіоактивним йодом щитоподібної залози і брак йодної профілактики зробили своє чорне діло. Впливали й короткотермінові радіонукліди, — ми опромінювалися через повітря, воду, продукти харчування... За 23 роки радіоактивний цезій і стронцій «попрацювали» у м’язах і кістках, про що йдеться у статтях та монографіях учених із Центру радіаційної медицини — з описом тяжких захворювань. Але ж саме з цього Центру надходили занижені розрахунки за Методикою-97, бо відчувався страшний тиск з боку «наукових авторитетів» у поєднанні з підтримкою зацікавлених осіб, які свого часу замовчували справжній стан речей. Отож-бо: одна рука писала наукові трактати, а друга малювала неправдиві дані. Національна комісія з радіаційного захисту населення давно викрила ці шахрайські дії, але подолати чиновницькі жорна — неможливо. Ретельно перевіривши методики розрахунку доз опромінення, НКРЗУ вимагає оприлюднити справжні дози. Голова НКРЗУ академік Д. М. Гродзинський неодноразово виступав на засіданнях Комітету з чорнобильських проблем Верховної Ради, де переконливо доводив, що дози зменшено у 200-300 (!) разів. Але...
Мій виступ із трибуни Верховної Ради на парламентських слуханнях до 20-х роковин Чорнобильської катастрофи (ішлося про дози, що характеризують ступінь ураження «ліквідаторів» і населення першого післячорнобильського року) теж не було почуто. У січні 2008 року опубліковано статтю, де Вчений секретар НКРЗУ професор В. К. Калина та член НКРЗУ, завідувач лабораторії радіобіології, доктор біологічних наук Ю. К. Кутлахмедов розтлумачили потребу перезатвердити дози. Завдяки професорові В. Б. Георгієвському (НІІКЦ «СпецЕко») доведено, що в окремих регіонах дози зменшено майже у 800 разів... Документи надіслано до Кабміну — для ознайомлення й затвердження. Звідти — до МНС, далі «фахівці» відфутболюють життєво важливі дані до Мінохорони здоров’я, а заворожене коло завершується в Центрі радіаційної медицини, де й народжено міфічні розрахунки дозового статусу населення...
Будь-яка доза, хоч би якою малою вона була, є канцерогенною й генетично небезпечною. Такий висновок оприлюднено за два роки до Чорнобильської катастрофи в журналі Міністерства охорони здоров’я колишнього СРСР. Відомо, що перші амбулаторні картки потерпілих неодноразово переписували, а молоді люди — «ліквідатори», що працювали біля руїн четвертого енергоблока, так і не дочекалися розшифрування тих записів... Ось де паростки брехні про буцімто «не такі вже й значні медичні наслідки Чорнобильської катастрофи», що лягли в основу висновків експертів на останньому (Віденському) Чорнобильському форумі-2005, — на жаль, Україна спокійнісінько «проковтнула» ті «висновки». Офіційного протесту з боку Києва немає й досі...
Здавалося б, надзвичайно гострий художньо-публіцистичний фільм Роллана Сергієнка «Поріг», який на превелику силу — через Москву! — пробився до українського глядача 20 років тому, зірвав нарешті машкару злочинного ставлення чиновництва до людей. Таж ні! Чорнобильщина править бал і в незалежній Україні. Пригадую, «зелені» збирали підписи службовців із різних установ і організацій, які хотіли переглянути цю правдиву й мужню кінострічку, бо тільки так можна було показати її громаді. Проте високі чиновники миттєво сховали фільм у шухляду. Ні сльози сиріт, ані біль «ліквідаторів» — ніщо не зворушило їхніх сердець.
Невже дамо замовчати наш біль? Невже й викривальна стрічка Р. Сергієнка ляже під чиновницьке сукно?!
Благодійний Фонд порятунку дітей України від Чорнобильської катастрофи разом із НВП «ТехноКоМ» та громадською організацією чорнобильців «Земляки» у грудні 2007 року перевірили стан здоров’я 115 дітей, народжених від дітей, евакуйованих із Прип’яті, тобто — уже онуків Чорнобиля. Усі вони мають по 3-4 хвороби. Дослідження доктора медичних наук М. А. Пилинської довели цей феномен на рівні деформації хромосом, її праці цитують за кордоном, а в Україні — ганебно замовчують...
Доброчинними організаціями зібрано чималі кошти на будівництво лікарні «Україна-3000». Але ж хворіють діти сьогодні... Головна дитяча лікарня країни — «Охматдит», розташування якої в центрі Києва не дає спокою багатьом грошовитим ненажерам, потребує, щоб їй терміново було надано статус Національної лікарні. Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я поділяє цю думку. Але чиясь непоступлива політична воля гальмує потрібний процес...
Нещодавно побачила світ книжка М. В. Карпана «Чернобыль. Месть мирного атома». Вона потрібна всім, хто живе в Україні (і не тільки), щоб зберегти життя на Землі. Книжка надзвичайно цікава, а головне — правдива в історичному і фаховому плані. Чи ознайомлені з нею чиновники, що прилаталися до чорнобильського крісла, чи зробили вони з неї якісь висновки? Кому вигідно використовувати — гробити! — землю України як цвинтар із радіоактивними відходами?
Парламентські слухання 8 квітня — до 23-х роковин Чорнобильської катастрофи — для багатьох лікарів, голів обласних та районних рад, голів партій, представників профспілкових організацій, благодійних фондів тощо закінчилися тим, що їм просто не дали слова!.. Люди їхали із забруднених радіонуклідами областей (Житомирська, Волинська, Чернігівська), щоб поділитися своїми пропозиціями задля поліпшення соціального становища чорнобильців у скрутний для країни час. Вони сподівалися, що саме їхнє слово почують можновладці та ухвалять у Верховній Раді, нарешті, вкрай потрібні рішення. Але головуючий на ПС перший заступник Голови ВР О. В. Лавринович закрив ці слухання... через три години.
Чорнобиль – надовго. Радіаційні плями різного походження є скрізь в Україні. Вони впливають – не можуть не впливати! – на всі живі організми... Потрібно запровадити цілорічне оздоровлення дітей із радіаційно-забруднених територій у Східниці (Львівська область) – відповідно до Постанови Кабміну від 4 лютого 1999 року «Про затвердження Програми розвитку курорту Східниця» як всеукраїнського дитячого курорту. Ця місцевість — з унікальними мінеральними водами, що мають корисні для крові сполуки заліза. Карпати мають служити дітям! Але на заваді — пострадянська бюрократична чорнобильщина.
...Якщо людство хоче вижити, то насамперед мусить відмовитися від будівництва таких модних атомних станцій, на яких виробляють плутоній. Науковці вже давно волають про це. Та чи вдасться нам, дорогий читачу, вичавити з власних мізків усю підлість ЧОРНОБИЛЬЩИНИ?!

Наталя ПРЕОБРАЖЕНСЬКА,
експерт Національної комісії з радіаційного захисту населення України, кандидат біологічних наук.
(«Літературна Україна», 23.04.2009 р).


Джерело: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7185