Пані Тимочко переконана, що «незважаючи на те, що захисники ГМО переконують нас, що трансгени дешеві, мають високу врожайність, стійкі до дії кліматичних змін і вірусів, на сьогодні не існує науково достовірної інформації щодо безпечності ГМО для здоров’я людини та навколишнього природного середовища».

Фахівці Міністерства охорони навколишнього природного середовища України переконані, що на сьогодні загроза для продовольчої безпеки від використання ГМО-рослин полягає:

- у зниженні різноманітності традиційних (аборигенних) сортів рослин і порід тварин;

- скороченні видової різноманітності: швидкорослі види трансгенних організмів можуть витіснити звичайні види з природних екосистем;

- виснаженні й порушенні природної родючості ґрунтів: ГМ-культури з генами, що прискорюють зростання й розвиток рослин, значно більше, ніж звичайні, виснажують грунт і порушують його структуру.

Масштаби досліджень та сфера застосування ГМО зростають з року в рік, що вимагає створення національних систем біобезпеки з метою запобігання їх неконтрольованого розповсюдження та використання. Велика кількість країн, в тому числі країни Євросоюзу, країни Східної Європи, Росія, США, багато країн Азії, Африки та Латинської Америки вже впровадили державне регулювання генетично модифікованої продукції. В Україні на теперішній час відсутня ефективна державна система біобезпеки поводження з ГМО, зокрема, відсутня розвинена законодавча база системи біобезпеки, тому спостерігається несанкціоноване проникнення ГМО на територію України та подальше їх неконтрольоване розповсюдження. В нашій державі не існує єдиного державного органу, який би координував всі питання, пов’язані із застосуванням ГМО. Відомча неузгодженість завдає шкоди інтересам держави.

Довідково: Вперше комерційне використання генетично зміненого насіння було запроваджено у США у 1996р., коли була висіяна соя, стійка до певного гербіциду. Країни-лідери з культивування ГМ культур – це США, Аргентина, Бразилія та Канада, серед країн Сходу – Китай та Індія, що розширюють свої «трансгенні плантації». По всьому світу Генетично модифіковані рослини вирощують на території понад 115 млн. га. Щодо споживання одержаної із використанням генетично модифікованої рослинної сировини продукції, у кожній країні існують свої закони і дозвільні підходи.

З квітня 1999 р. в ЄС діяв мораторій на поширення нових ГМ-культур; у 2003 р. під тиском американців заборону було знято, але в обмін на зобов’язання маркувати продукцію, що містить понад 0,9 % біотехнічних матеріалів.

В 2005 р. "Берлінський маніфест” визначив понад 100 регіонів, вільних від ГМО. Станом на 1 січня 2010 року до нього приєдналися близько 300 учасників – країн, окремих територій, міст Європи. На жаль, нині немає єдиного міжнародного погляду на генетично модифіковані організми: в засобах масової інформації ГМ-продукти іноді називають «їжею Франкенштейна».

В Європейському союзі існує спеціальна програма під назвою «Від поля до столу» (From the Farm to the Fork), яка допомагає відслідковувати розповсюдження ГМ-продукції. В даний час в Україні не відрегульована система контролю за ГМО на різних ланках виробництва. Контроль за обігом ГМО «від поля до столу» – це і контроль за насінням для посівів, і моніторингові дослідження стану агроценозів, контроль за вхідною сировиною при переробці та виготовленні кінцевої продукції тощо. Кожна з цих ланок потребує спеціальної системи контролю.

Джерело: Сайт Міністерства ОНПС