Десять днів уві сні. Тетяна Голубицька
Америка… Ця країна притягує до себе думки і водночас відштовхує від себе. Адже уявлення про неї складається загалом з розповідей тих, хто там був і перегляду американського кіно. Якась частина, то, звісно, правда. А якась – не те, щоб вигадки, але й не зовсім істина.
 

Почну з того, що все, про що пишу, бачила на власні очі. Вже декілька років я є членом Кремінської районної організації Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ». Тож, Донбаське керівництво «Зеленого світу» висунуло мою кандидатуру до участі у програмі «Open World» («Відкритий Світ»), що фінансується урядом США і направлена на обмін досвідом між американцям та жителями країн колишнього СРСР. Менеджери програми уважно розглянули рекомендації у різних інстанціях своєї організації – і надіслали мені запрошення.

19 червня поточного року 47 українців покинули аеропорт Бориспіль, щоб через півдоби ступити на землю Вашингтону. До складу делегації увійшли активісти громадських організацій з різноманітною профорієнтацією – від сільського господарства і боротьби зі СНІДом до захисту екології та енергозбереження.

Два дні у столиці були насичені зустрічами та екскурсіями. Делегати фотографувалися на тлі Білого дому, Капітолію та у меморіалі Рузвельта (одного з колишніх Президентів США, що керував 4 строки!!!), з вікон автобусу милувалися Пентагоном, в захваті роздивлялися Бібліотеку Конгресу США.

На третій день українці поділилися згідно своєї професійної орієнтації на групи численністю від 5 до 10 чоловік кожна.
 

Група, зацікавлена у набутті досвіду з питань екології та енергозбереження відлетіла до міста Берклі, що є передмістям Сан-Франциско, штат Каліфорнія. В аеропорту нас вже зустрічали члени міжнародної неурядової організації «Центр безпечної енергії», що саме й мала нами опікуватися. Цей центр здійснює допомогу громадським організаціям України, Грузії, Казахстану, Росії та ін. країн.

Вісім днів, насичених подіями та зустрічами промайнули, як один. Наче сон. До культурної програми увійшли екскурсії по Сан-Франциско та Берклі, а також акваторія; поїздка на старовинному трамваї на славнозвісний міст «Золоті ворота»; прогулянка Китайським кварталом; відвідання найстарішого університету штату Каліфорнія; круїз на яхті по затоці Сан-Франциско, в центрі якої – острів зі знаменитою старою тюрмою Алькатрас.   
 

Кожного дня відбувалося декілька зустрічей з представниками різноманітних урядових та неурядових організацій. Описувати все не вистачить і всіх газетних шпальт, тож розповім лише про те, що найбільше вразило.

Фестиваль «Біг Уан», що проходив у парку «Золоті ворота». Це своєрідний ярмарок талантів. Під великими шатрами збираються однодумці, винахідники, «божевільні вчені». Під акомпанемент імпровізовано складеного ансамблю учасники фестивалю діляться своїми здобутками, дискутують з різних питань, обговорюють власні винаходи. Наша делегації успішно провела свою презентацію. Показуючи на великій карті України звідки вони, делегати розповідали про цілі й задачі своїх організацій. Потрібно зазначити, що презентація викликала чималий резонанс и українці довго відповідали на питання стосовно своєї країни.

Центр «Восходящего солнца». Основна робота центру направлена на збереження енергії. Ця організація широко використовує працю підлітків. Оскільки система освіти в США відрізняється від нашої, то вік назву приблизно – від 12 до 16 років. Діти займаються наглядною вуличною агітацією за збереження енергії. А також ходять за такою агітацією по домах жителів. Цебто, потрібно використовувати енергозберігаючі лампочки (ми маємо такі в продажу); встановлювати на даху будинків накопичувачі сонячної енергії; використовувати спеціальної стрічки замість сушильної машини (в нас такі мотузки є майже на кожному балконі та у кожному дворі); обладнувати водопровідні крани спеціальними насадками, що аерують воду і вдають ілюзію об’єму; таке інше. Влітку, під час канікул, діти мають змогу заробляти таким чином десь 10 доларів на годину поєднують корисне з приємним.

Центр екології. Ми були запрошені на презентацію відеофільму про пластик. Жахливі кадри – тонни пластикових пляшок на березі океану. Загиблі чайки з забитими пластиком черевцями. Черепахи, яким доводилося робити операції, бо вони наїлися пластикових пакетів, які прийняли за свою їжу - медуз. Нам продемонстрували, як пластик розпадається у воді на дрібні частинки і у вигляді суміші залишається у водоймищах. Одним словом, на ніч бажано не дивитися.

Завод по переробці сміття. Це вже поза конкуренцією. Невеличка передмова. Близько тридцяти років у місті Берклі введене роздільне збирання сміття. Тобто, існують ящики для сміття трьох кольорів: сині, зелені, чорні. До синіх складається те, що можна переробити – папір, бляшанки з-під напоїв, скло. До зелених – компост, тобто залишки їжі та рослин. До чорних – те, що переробці в жодному вигляді не підлягає, тобто пластик. Потім приватна компанія, що отримує від громадян плату, збирає сміття і вміст синіх ящиків відвозить на сміттєпереробний завод. Там спочатку йде автоматичне сортування макулатури від бляшанок. А потім вже люди завершують роботу машин,  ще раз відбираючи те непаперове, що залишились. Потім папір (а директор заводу стверджує, що в кінці циклу ми маємо 99,9% паперу) пресується, грузиться у контейнери і переправляється судами до Китаю - дешевше оплатити такий шлях, ніж переробляти сміття в Америці. Перероблена готова для подальшого спожитку сировина знов повертається до Штатів, де з неї примудрилися робити багато корисних речей. Я, наприклад, маю ручку та блокнот зі стовідсотково переробленої сировини. До речі, мер міста Берклі Том Бейтс, також користується ручками з вторинної сировини, на яких є його власний автограф. Той 0,1 відсоток бляшанок та іншого, теж переробляється. Робочі працюють по вісім годин на день, мають годину перерви раз на день і 15 хвилин кожні дві години. Повний соцпакет. Мінімальна оплата праці робочого, що не має освіти – 18 доларів на годину. Керівництво заводу зацікавлено в постійному складі колективу, тож зарплатня піднімається пропорційно кількості років праці на заводі. Люди з освітою, скажімо, та ж медична сестра, буде отримувати від 30 доларів на годину. Хоча в лікарні вона заробляє 15 доларів на годину. Нашій групі було дуже цікаво, чи є той завод прибутковим. Конкретних цифр нам не назвали, проте запевнили, що ця праця без сумніву рентабельна.
 
До речі, про роздільний збір сміття – ящики-трійні ми бачили і біля приватних будівель, і в ресторанах швидкого харчування, і в університеті Каліфорнії, і в інших місцях. Я хочу сказати, що люди звикли до цього і насправді воліють жити в чистоті та заробляти гроші навіть на смітті. 
   

Не міг не вразити нас і вітропарк, що дозволяє використовувати енергію вітру – куди не кинь оком серед пустинних пагорбів ряди вітряків. А Національний парк, де ростуть найвищі в світі дерева – секвої? Хто ж тут буде спокійним?

Цікавий факт для автомобілістів. Ціна за літр бензину всього на двадцять-тридцять копійок нижча за нашу. Проте водії не переймаються цим, бо все частіше на вулицях Берклі з’являються автомобілі-гібриди. Вони працюють не на паливі, а на електроенергії.
 

Тож, програма нашого перебування у сонячній Каліфорнії була дуже насиченою, що дало можливість ознайомитися з різними видами як урядової, так і неурядової діяльності американців, направлену на охорону довкілля та енергозбереження. Напередодні від’їзду під час вечері подяки приймаючим родинам члени Центру безпечної енергії вручили кожному делегату та двом супроводжуючим сертифікат про закінчення програми «Відкритий Світ» і велике фото з мером міста. Хочеться подякувати керівникам організації Центру Безпечної енергії Інед Шрайбман та Френу Мейсі, а також її членам Мелісі Прагер, Аліні Прентіс, Джонатану Спалдінгу, Тамарі Ковальські. Вони були щиро раді приймати нас і зробили все, щоб наше перебування у Америці було максимально комфортним.

 
У підсумок. Чи сподобалася мені особисто Америка? ТАК! Там інше життя. З багатьох аспектів краще, ніж у нас. Чи хотіла б я там залишитися? НІ! Хотілося б лише, щоб тут було так, як там.
 
Тетяна Голубицька
 
Если бы мне пять лет назад кто-то сказал,
что я побываю в Америке, я бы рассмеялась.
Это же нереально. Почти так же, как полететь на Луну.

И вот, пожалуйста, 19 июня я вышла из самолета в Международном аэропорту Вашингтон Даллес. А через два дня – вновь самолет, только теперь уже в Сан-Франциско. Но буду излагать по порядку.

Будучи членом Кременской районной организации Всеукраинской экологической ассоциации «Зелений світ» я уже несколько лет посещаю различные мероприятия, связанные с общественными организациями. Но до сих пор все происходило на территории Украины. И вот моя организация направила мне анкету и свои рекомендации на участие в программе правительства США «Открытый мир». Как потом уже объяснили, кандидатура каждого участника проходит тщательный отбор менеджерами программы, и только после этого утверждается или отклоняется с правом повторного участия.

Программа «Открытый мир» рассчитана на 10 дней обмена опытом украинских и американских коллег. Делегация многопрофильная, поэтому была разделена на группы от 5 до 10 человек плюс сопровождающие. Согласно своим профориентациям, группы должны были лететь в разные штаты.

Итак, 19 июня 47 членов украинской делегации ступили на землю США. Два дня в Вашингтоне были посвящены ориентационным семинарам и экскурсиям.  Делегаты посетили Библиотеку Конгресса США, Мемориал Президенту Рузвельту, сфотографировались возле Белого Дома и Капитолия, посмотрели множество памятников, посвященных войне Севера и Юга, из окон автобуса с замиранием сердца провожали взглядами знаменитый Пентагон. Пребывание в Вашингтоне завершилось пикником в доме американки с украинскими корнями.

На третий день я в составе группы, профилем которой является экология и энергосбережение, вылетела в Сан-Франциско, штат Калифорния. Там нашу делегацию уже встречали руководители и члены принимающей организации «Центр безопасной энергии» из г. Беркли, что в пригороде Сан-Франциско.

Первое место, которое мы посетили – пляж Тихого океана. Наконец-то стало понятно, почему в фильмах показывают, что сами американцы в океане не купаются. Разве что занимаются серфингом. Да просто потому, что температура воды там 10-12 0 . Тут уж не до купания.

В течение последующих дней мы посетили множество местных достопримечательностей – от моста «Золотые ворота» до Национального парка. Культурная программа занимала где-то треть общего времени, остальное же было посвящено официальным встречам.

Наша делегация познакомилась с Томом Бейтсом - мэром города Беркли – города, в котором с 70-х годов прошлого века введены раздельный сбор мусора и программы по энергосбережению.

Даже самое богатое воображение поражает сад на крыше многоэтажной клиники, в котором есть и деревья, и клумбы с цветами, и даже пруд с уточкой. В настоящее время рассматривается возможность организации «Огорода на крыше».

Посреди пустынных холмов везде, куда простирается взор, ветряные мельницы – так выглядит ветропарк. Город Беркли славится своими программами энергосбережения – использование энергии ветра одна из них.

На территории залива Сан-Франциско расположен детский комплекс «Малыши для залива». Это что-то вроде наших детских лагерей с дневным пребыванием ребят. Рядом с комплексом открыта детская площадка, которую я бы назвала «Самоделкин» - здесь среди нескольких сооружений, построенных взрослыми, всюду произведения детских рук. Малыши получают у «завхоза» доски, гвозди, молоток, краску – и мастерят, разбирают, снова мастерят и красят. В общем – полет фантазии.

Выше я уже писала о раздельном сборе мусора. Здесь он делится условно на три категории: то, что перерабатывается – бумага и жестянки из-под напитков, компост, и то, что не перерабатывается – пластик. Так вот, бумага и жестянки доставляются компанией по сбору мусора на мусороперерабатывающий завод. Хотя точнее его бы можно было назвать мусоросортирующим, так как основная его задача – отделить бумагу от других остатков человеческой жизнедеятельности. Затем бумага прессуется в контейнеры и отправляется на переработку в Китай. По расчетам экономистов, дешевле оплачивать дорогу и работу китайцев, нежели строить завод и оплачивать труд американцев. К примеру, рабочие на том заводе, где мы побывали, зарабатывают от 18 у.е. в час. Неплохо? А, поскольку руководство завода не заинтересовано в текучести кадров, размер зарплаты увеличивается с годами (или образованием) до 34-36 у.е. в час.

Вообще, на улицах тех городов, где побывала наша делегация: Вашингтон, Сан-Франциско, Оукленд, Беркли – очень чисто. Здесь не бросают на тротуар обертки из-под мороженого, не выплевывают жевательную резинку и не бросают окурки. Может, это и своеобразная дискриминация, но курят там в специально отведенных местах со специальными урнами.

То, что мы видим в фильмах американского производства, во многом правда. Действительно, в порядке вещей купить пиццу и сесть здесь же, возле кафе, на газоне в тени дерева ее скушать. Или просто устроиться с друзьями в парке на траве, чтобы почитать книгу, послушать музыку и съесть по сэндвичу. С одеждой ситуация обстоит очень просто – в чем тебе удобно, в том и идешь. У океана можно встретить людей в шапках, полусапожках, ветровках и шортах – из-за очень сильного прохладного ветра  страдают в первую очередь уши и ступни.

Магазины построены по типу супермаркетов, во многих даже товары выставлены на улице без охраны.

Режим дня в Америке отличается от нашего – здесь раньше ложатся и, соответственно, раньше встают. Куда вечерами девается молодежь – мы так и не поняли, потому что ни в кафе, где мы ужинали, ни праздношатающихся по улицам подростков и студентов не заметили. Учатся, решили мы.

И еще небольшой нюанс. Что получим мы, нечаянно толкнув прохожего? В лучшем случае недовольный взгляд. В худшем – услышим все, что он о нас думает. В США же вам с улыбкой скажут «Извините», подразумевая «Извините, что стою здесь и мешаю вам пройти».

Татьяна Голубицкая     

Интервью в редакции:

-Недавно в Украине побывала американская делегация, которая была очень удивлена нашим пренебрежительным отношением к своей природе. А как сами американцы заботятся о своем экологическом будущем?

-Прежде всего, множество экологических организаций работает и у нас в стране. Но это не главное. Американцы учатся ценить свою природу с самого детства. Я выше приводила пример организации «Малыши для залива». Кроме того, они широко применяют в быту технологии энергосбережения для сокращения использования нефтепродуктов и «торможения» развития парникового эффекта. Потому как осознают размеры надвигающегося бедствия.

-В чем главное отличие американцев от украинцев, по-твоему?

-Вежливость и благодарность. Продавцы и покупатели говорят друг другу «Спасибо», малыши говорят своим родителям «Спасибо», случайный попутчик в лифте скажет Вам «Спасибо», если Вы придержите ему дверь. Вы можете возразить, что мы тоже знаем слова благодарности. Не спорю. Знаем. Вот только хранятся они в наших словарных запасах на самой дальней полке.

Американцы не выносят на улицы свой бытовой мусор, не переворачивают лавочки в парке, не ломают урны, не ездят на красный свет, не хамят, стоя в очереди не потому, что это – аморально и является нарушением закона. Просто они уважают себя. И понимают, что иначе им придется жить так, как нам – на свалке в окружении злобных хамов.

Категорія: Вихід з кризи | Додав: NPO (31.07.2008) | Автор: Тетяна Голубитська
Переглядів: 1664 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar