ДНІПРО В НЕВОЛІ А.І. Бугрим, козацький полковник, заступник отамана з козацької ідеології
У свій час Гераклід формулював такі відносини у такий спосіб: «Людина нерозумна…розумов володіе тільки довкілля, що його оточує». Ще більш конкретним був Френсіс Бекон, який писав, що «природа підкоряється тільки тим, хто підкоряється їй». Але найчудовіше місце з цього приводу маємо від Горація: «Богам корились ми, і нам корився світ, Сьогодні становище з Каховським морем переконливо ілюструє нам, яка ідея взаємин з природою є вірною, а яка хибною. У них початок наш і з ними йти до краю, Як ні - грозою чорних бід Нас Божество зневажене скарає!» Створюючи штучні моря на Дніпрі, державні інституції у своїх прагненнях керувались наступними пріоритетами: - вироблення дешевої електричної енергії; - створення умов для судноплавства; - забезпечення зрошення сільськогосподарських угідь; - подати воду до районів, які не мають в достатку питної води; - збільшити вирощення і вилову риби. Всі розраховували і сподівались, що на побережжі Каховського моря і взагалі в посушливих районах нашої кліматичної зони покращаться умови життя, і зміниться до ліпшого клімат. Зараз легко стати в позу і почати звинувачувати тих, хто все це проектував, будував і намагався досягти проектних показників. Бо той досвід який ми маємо, тоді був відсутній. Та що нам гріха таїти, і зараз проектування ведеться здебільше як «пан скажуть», а не за природною доцільністю. Тож закликаємо вас з повагою ставитись до тих людей, працею яких це все створено. Ми з вами можемо зробити висновки, як тепер скористуватись з тих позитивних моментів цієї гігантської за масштабами роботи, і як уникнути тих помилок, які тоді були допущені. Отой мічурінський лозунг, яким країна жила, був не тільки не вірний, а навіть неможливий, то сьогодення з його незрозумілою «демократією» взагалі не сумісне з життям людини. Ані приклади дикого капіталізму, ані так званої західної демократії ми ніколи не знайдемо в якості аналогів у природі. Правда деякі з дослідників спробували пошукати подібних взаємин серед вовків у їх зграях, левів у їх прайдах, акул і т. п. Але на превеликий подив вони там виявили більше гуманізму і взаємної підтримки, здорового глузду і симбіозу. То ж давайте не копирсатись з соломинкою у чужих очах, краще візьмемось за свою колоду. Дай нам Боже стільки ентузіазму і наснаги, щоб створити щось подібне безумовно з меншою кількістю помилок. Чому все ж таки сьогодні знову на черзі денній Каховське водосховище, а не якесь інше, скажімо Кременчуцьке чи Київське? Це зовсім не випадково: ця територія відіграє дуже важливу роль не тільки у долі України, але і у долі всього Євро-Азійського материка. Спробуємо коротко це довести. Та спочатку про основні висновки, щодо піввікового існування (у цьому році виповнюється якраз 50 років) Каховського моря. Якщо знову перелікувати ті проблеми які проектувались до вирішення то, що до вироблення електроенергії, то звичайно питома вага, або якщо хочете - доля виробництва електроенергії у загальній суттєво зменшилась. Більше того сама частка всіх гідроелектростанцій в окремі роки становить не більше ніж 3,8% від загального виробництва. Тобто всього один блок на атомній електростанції може перекрити виробництво струму всіми електростанціями Дніпровського каскаду. Ми ні в якій мірі не агітуємо за ліквідацію всих гідроелектростанцій і тим більше за розширення долі атомної енергетики. Атомна енергетика, з нашої точки зору не має перспективи до зростання. Деякі значно розвинуті ніж ми країни Європи, наприклад Німеччина, вже поставили хрест на будівництві і експлуатації атомної енергетики. Гідроенергетика повинна нарощувати свою потужність, але… у інший спосіб. Вже на сьогодні розроблені достатньо компактні і потужні проточні гідроагрегати. Інше джерело нашої енергетики це вітроагрегати. Сьогодні використання енергії Сонця ще достатньо дорого, та не за горами той час коли і за рахунок магнітного поля землі будемо видобувати для себе електричну енергію. Тим більше, що у цьому напрямку є вже значні зрушення. Підсумовуючи сказане ми вважаємо, що доцільно і потрібно отримувати електроенергію без греблі і водосховища. Друге не менш важливе стратегічне питання, яке вирішувалось при будівництві греблі це накопичування води для зрошувального землеробства. Побудували ми декілька потужних зрошувальних систем, як то Північно-Кримську, Краснознаменську і інші. І ось принесли ці системи спочатку життя а потім смерть Степу. Вже аж у 90-і роки почали говорити про те, що врожаї на зрошувальних землях близькі до врожаїв на богарі. До того ж білків у зерні зі зрошувальних полів на 3-4% менше. Соняшник взагалі реагує на полив дуже слабо і особливого зростання врожаїв на дав. Ось тоді і згадали зауваження відомих ґрунтознавців (наприклад, член-кореспондент В.Ковда і ін.)про те, що поливати чорноземи слід дуже обережно. Насторожує досвід на Дону, Кубані і Поволжі. Дозволимо собі привести такі спостереження. У колишньому колгоспі ім. Леніна (село Верхня Терса, що на Гуляйпіллі, родина моїх прадідів, дідів, батька) господарювали у такий спосіб: приховували певну кількість земель під парами і на цих землях все робили так як слід. На них вносили якісну добре підготовлену і по нормі органіку і отримували стабільні врожаї за 60 центнерів з гектара. Старе українське прислів’я і тут стає нам у пригоді: «Добре землю вгноїш – урожай потроїш!». Тут таки ж мали значне і добре сіно, відходи зернового господарства які згодовували ВРХ. При цьому ставили за мету отримати, зберегти і підготувати гній до внесення його під пар. Таким чином: чим більше гною, тим кращий врожай, а значить знову більше гною. Такий близький до природного технологічного процес не потребував значних кількостей мінеральних добрив і гербіцидів. Побічно мали яловичину, молоко. Далеко не всі господарства, які мали значний зрошувальний клин, досягали таких результатів. Вважаємо, що й послідтакі підходи мають сенс і сьогодні, бо повноцінні органічні добрива коштують від $500 за тону, а гранульований послід $1100 за тону. Декілька років тому Запоріжжя відвідувала делегація міжнародного концерну «REWE», який забезпечує продуктами харчування третину Європи. П’ять віце-президентів концерну під невеличким дощиком попали на город до дослідного господарства «Світанок». Не Погана була капуста, морква. Всі вони дружно полізли у багнюку пробувати прямо з грядок капусту, моркву, огірки(відмовляючись навіть помити висмикнуту з землі моркву та і інші овочі). Ми ім. кажемо: «Давайте помиїмо!». А вони лишень «Гут!» та «Данке!». Вашу землю можна істи, а овочі слід літаками возити до Європи. А ось те, що ми, а може і ви, куштували у тій самій Німеччині чи скажімо у Австрії і близько не можна було назвати огірком, їхні овочі ніяк не були схожі на наші овочі. Та нажаль схоже скоро вже доведеться їсти «європейські» овочі і нам, адже і отрутохімікати, і гербіциди, і інша шкідлива хімія працюють не згірше, як горе-звісний ДДТ. Всі наші зусилля з отрутохімікатами на мають місця в природі, де всі рослини живуть, спілкуються в певному симбіозі, ніяк не заважаючи не заважаючи один одному. Стверджуємо, що дякуючи «інтенсивним» технологіям Європа вже багато років не тільки не вживає, але і не бачить натуральних овочів, не модифікованих зернових. На жаль повзе цей негатив і до нас. Пояснити це дуже просто. Європа вносить на 1 га. 700-800 кг. м мінеральних добрив, а господарства Запорізької області в найкращі роки вносили в десятки разів менше, те ж саме з отрутохімікатами. Це і є підсвідомий вклад селян в тому числі в поліпшення якості води і в Дніпрі, і в Каховському морі. На більшості річках Європи то там, то там стоять оголошення: «Не купатись!, Не ловити рибу!, Небезпечно!» Ось чому вони і намагаються навчити і нас, і, як бачимо не без успіхів. Ще одна важлива проблема, з приводу якої дійсно слід кричати: «Караул! Рятуйте!». Це вироби з пластмаси. Особливо пляшки, плівки, пакунки, пакети, пластикова тара і ін. Якщо залізо окислюється, (його їсть іржа) дерево гниє, каміння та цеглу утилізує температура та вітер, час, то вироби з пластику природа переварювати не може Здається у державі ніхто цим не опікується, не думає що з цим лихом робити. У Каховському морі цього добра стає все більше і більше. Після заповнення Каховського водосховища у 1958 році і початку зрошування земель рівень ґрунтових вод зростав щорічно до 0,6 метрів за рік. Зараз землі підтоплені у 28 регіонах Запорізької, Херсонської і ін. областях України. У Мелітопольському, Миколаївському районах навесні вода виливається з колодязів, погребів. Роблять дренаж… А чи дає це позитивний результат? Мабуть що ні, бо куди зливати цю воду, бо тут рівнина, як на столі. І стоїть ця вода місяцями. А як же питна вода? А як фекалії? А як ховати покійників? Маємо чиселні приклади засоленості грунтів (Якимівський район, Крим) Землі з високим рівнем ґрунтових вод, рятуючись від наших дій починають пітніти. Що це за процес, як його регулювати, не знає ніхто. Зате точно знаємо, що ми «втопили» всіх наших помічників по вирощуванню врожаїв (черв’яків, жуків, комах і ін. яких на один гектар повинно бути декілька тон вагою і за найменуванням близько сотні видів). Досвід втручання в стік Дону, Волги (там раніше, ніж у нас розпочали регулювання) свідчить, що перші «великі» успіхи обертаються катастрофою. І щоб тут не рекомендували вчені і дуже вчені, рішення надзвичайно складні і дорогі. У нас можливі такі варіанти з Каховським морем: або, не дай Боже, прорве греблю саме море (підстави до цього є і на наш погляд дуже аргументовані), це тема окремого обговорювання; або буде розроблено проект і поволі, поступово будемо зливати воду з водосховища. Ще одна проблема: всі зрошувальні канали протікають, пропускають воду, якщо кинутись їх ремонтувати, то роботи тут буде непочатий край. Між тим існує проблема з живленням Чорного та Азовського морів. Азовське море солонішає, і це ж унікальне море, яке давало давало понад 90 тон органіки на 1 га. поверхні. Це у 10 разів більше, ніж в інших морях і океанах. А ось тепер воно стало таким, що риба масово «вилазить» з нього. А що туд дивного. З такого життя дійсно «вилізеш».бо колись тільки один Дон давав від 12 до 52 кубічних кілометрів води, скільки ж давали майже три десятки маленьких річок, що впадають в нашій області в Азовське море, не знає ніхто. Знаємо напевно, що Чорне море зараз вливає в Азов 40-45 куб. кілометрів солоної води. Є проекти відгородити Азовське море від Чорного дамбою в районі Керченської протоки. Дуже варто, хоча б коротко зупинитись на оцінці впливу Каховського моря на стан риболовства. На Дону, Кубані кажуть, що донський хліб і кубанський рис з’їли азовську рибу. А наша риба загинула, бо коливання рівня Азовського моря становить 3 метри. Та що у нас ні хліба, ні риби. А до того ж синьо-зелені водорості на дають змоги ні пити воду, ні купатися, ні рибу розводити. Що робити з цими водоростями не знає ніхто. Правда є машини для їх збору. А далі що? Розвели товстолобика, амура білого в надії, що вони з’їдять ці водорослі. Але доки є інший корм, ці рибки не поспішають їсти цей непотріб. До того ж вони ці водорості не перетравлюють. Знищити їх може тільки течія і зниження температури. Правда і те, що ще не відомо, як ця водорість, освоївши територію покине її… Маємо дуже гіркий досвід з цього питання та мороку з колорадським жуком, амброзією полинолистою, проблема подібна. А взагалі риба – це дуже вигідно. Наприклад на вирощування однієї тони товарного коропа витрачають 35-40 людино-днів. А от на вирощування однієї тони яловичини потрібно вдвічі більше. Для порівняння з нашим сьогоденням приведемо приклад, що ловив Микола Джеря: «В неводі, який витягли бурлаки на берег лиману, було декілька возів риби: білий баламут, камбала, осетер, білуга, лакерди, Плискуваті Палажки, морські півні, червоно золоті москалики, морська свиня, кіт, щуки, сазани, було багацько раків. Серед риби то сям, то там біліло, як холодець, серце (медузи).» Більшість із названих риб на ввійшло до Червоної книги, бо пропали значно раніше. А от ловив би Микола Джеря рибу сьогодні, піймав би багато медуз. Бо в Чорному морі зараз їх понад 20 мільйонів тон. Все це результати нашої з вами діяльності. На жаль за 50 років ми не навчили рибу плигати через греблі, підніматись на ліфтах, як це проектувалось. Що ж можна запропонувати на сьогодні, щоб завдати найменше шкоди і суттєво покращити ситуацію, хоча з тих позицій яких ми торкнулися. Пропонуємо наступні пропозиції і сподіваємось, що вони будуть включені до проекту рішень: 1. Розробити проекти, створити законодавчу базу, визначити відповідальних виконавців по відновленню стоків кожної, навіть малюсенької річечки які живлять Дніпро, Каховське водосховище, Азовське і Чорне моря. Насамперед на нашу думку, слід визначити охоронні зони берегів річок і облісити ці території. 2. Заборонити полив чорноземів, будь якими засобами, окрім крапельного. 3. Розробити обґрунтування проекту здійснити зниження рівня (або злив) Каховського водосховища. Пропонуючи такі заходи, зауважимо, що ні одна сільськогосподарська культура не може забезпечити такого виходу органіки, як ліс. В нашій зоні це 5000 кілокалорій з 1 кв. метра (море дає 1000, пшениця – 1300, рис – 2300, картопля – 2200). Крім того один гектар лісу «ловить» 50-70 тон пилу, в тому числі і промислового. Ото ж облісюючи річки, балки ми тільки виграємо, що вигідно без всіляких розрахунків. Очевидно, що значно покращаться умови для нересту риби і збільшиться стік прісних вод до Азовського моря. Але виникає проблема: хто постійно, кожний день займався б цією роботою? Наскільки це важливо, пояснимо на прикладі. Зусиллями патріотів нашого краю, козацьким братством добились рішення - Глобальний екологічний фонд ООН включив узбережжя Азовського і Чорноо морів до таких територій, до необхідно прикладати зусилля для збереження фауни і флори. Азовське море найбільш «запорозьке», бо наша область має майже 300 км. Берегу, де за оцінкою пляжів наше море має 28-32 бали. В той же час Золті піски у Болгарії мають – 30 балів. Є інвестори, які готові вкласти гроші в ці заходи, бо особливо діти тут почуваються найбільш комфортно. Є пропозиції, є інвестори (наприклад один з них, з кім спілкувались мої колеги, пропонував 10 млн. доларів). Але от на запитання кому передавати гроші, не знайшлося відповіді. Віддати бізнесменам (щоб координувати організацію робіт на річках і узбережжі) – у них немає влади, вони не розпоряджаються територіями. Віддати владі, теж побоюються, що позитиву не буде, особливо при її нестабільності. На останок додам: сучасна влада в Україні до сього дня не розуміє, ролі відроджуваного козацтва, його мети і дивиться на нас тільки як на шароварчиків, фольклорників, в крайньому випадку як почесну варту... Ні ми зовсім інше, ми сіль нашої землі, без якої навіть свіжий окраєць хліба не такий смачний. У козацтві важко щось украсти, бо у нас діють не закони західної демократії, а закони козацького братства. Наглядова рада, ми її називаємо Рада Старійшин війська Запорозького, дуже уважно пильнує за всіма подіями і діє на засадах колишнього віче. У нас і Отаман спочатку спитає Старійшин, а потім діє за їх благословенням. | |
|
| |
| Переглядів: 2194 | |
| Всього коментарів: 0 | |