Даремно нікого не карали. Олексій Казанцев
Судочинство на Запоріжжі Судочинство на Запорозьких Вольностях базувалося на звичаєвому праві. Характерною його особливістю є обрядовість. Певні дії, в яких реалізувались окремі норми звичаєвого права, нерозривно з ними пов'язувались і сприяли фіксації цих норм у народній пам'яті. Поступово вони перетворювались на своєрідні обряди-символи, порушення яких не допускалось. Велике значення мало так зване "лице" - доказ-символ. Лицем вважались крадені речі, рани на тілі, які свідчили про напад, тощо. Окрім розглядання прямих речових доказів вислуховували і свідків (зокрема, для винесення смертного вироку було достатньо свідчень двох осіб). До найрозповсюджених звичаїв, пов’язаних із судовим процесом, відносяться: - подарунок суддям під час подання позову (ралець); - сплата „перейму” (винагороди хазяїном худоби, яка відбилась від гурту, особі, що повернула її назад); - виставлення позивачем „могоричу” свідкам, тощо. Під час слідства могли застосовуватись тортури (як правило, побиття киями чи батогами). Сам судовий процес починався обрядом оголошення про факт здійснення злочину - "поволанням". Основні судові органи Паланковий суд – найнижчий рівень судової влади Паланка - це адміністративно-територіальна одиниця Вольностей Війська Запорозького, що виникає у XVII - XVIII ст. Всього нараховувалось вісім паланок. У буквальному перекладі з турецької мови "паланка" означає невелику фортецю. На чолі кожної паланки стояв полковник, який, відповідно був і головою суду. До суду паланки входили осавул, писар і три підсудки, що переобирались кожні три роки з козаків. Паланка була нижчою судовою інстанцією для вирішення дрібних цивільних та кримінальних справ. Влада паланкового суду поширювалась на все населення, що проживало в межах паланки. Суд курінного отамана Нижчою судовою інстанцією на Січі був курінний отаман. До нього відправлялись і складні справи та апеляції з паланок, тому що кожен козак, який проживав за межами Січі, все одно офіційно перебував у реєстрі одного із січових куренів. Уряд військового судді Загальну судову владу на Запорозьких Вольностях мав військовий суддя. У істориків немає спільної думки, про те, які ж саме повноваження були у військового судді. За однією думкою, - це друга посада у Січовій адміністрації після кошового отамана. Військовий суддя навіть виконував обов’язки кошового за його відсутності. За іншою версією, посада військового судді передбачала виключно дорадчі функції: суддя проводив попереднє судове засідання і готував рішення до затвердження кошовим отаманом. Однак є й третя версія: у кожному конкретному випадку повноваження судді і кошового розподілялись по-іншому, і це великою мірою залежало від особистостей людей, які займали ці посади. Суд кошового отамана Кошовий отаман виносив остаточні вироки, які не підлягали перегляду. Влада кошового поширювалась на всю територію Вольностей. Військова Рада Запорозьке козацтво позиціонувало себе як вільна, демократична громада, кожний член якої має право впливати на спільні рішення, тому на Запорожжі найвищім органом влади була Військова Рада, що в окремих випадках вирішувала і судові питання. За традицією ради збирались 1 січня та 14 жовтня на свято Покрови, але за потреби могли збиратись і позачергові ради, на яких обговорювалось широке коло питань. Могли також збираються ради, в яких брали участь не всі козаки, а лише представники від куренів та старшина. Зібрання, скликане за ініціативою рядових козаків, називалося Чорною Радою. Отже Рада могла суттєво вплинути на рішення кошового, пом'якшивши вирок злочинцю, або навпаки. Суд Гетьманщини Справи, які торкались Запорожжя та навколишніх земель, справи, що не підлягали юрисдикції Січі, а особливо складні справи цивільного характеру, передавались на суд Гетьманщини, який користувався вже нормами польського та Російського законодавств. Основні покарання на Січ. Види смертної кари За які ж злочини карали на Січі? Найбільшими злочинами вважалось вбивство, крадіжка, переховування краденого, приховування військової здобичі, приведення жінки на Січ, зрада, непокора отаману під час походу. Найстрашнішою смертю було закопування живого вбивці у могилу разом із жертвою. Вішали злочинців на шибеницях, що стояли уздовж шляхів. До посадження на палю вдавалися рідко, перш за все, щоб не уподібнюватись польським судам. Смертний вирок, як правило приводив у дію інший злочинець. Якщо злочинців не було, то засуджений міг чекати приведення вироку у дію невизначений термін. Побиття киями Найпоширенішим покаранням було побиття киями біля ганебного стовпа або під шибеницею. Тривалість цього покарання залежала від тяжкості злочину. Покарання відбувалось у присутності усього війська і було найганебнішиим для козаків. До стовпа приковування за такі порушення, як, наприклад, бійка, дезертирство, тощо. Скалічення За завдання фізичної шкоди, наприклад, під час бійки, карали “уломленням ноги чи руки“ - тобто діяв стародавній принцип "око за око, зуб за зуб". Цей вид покарання застосовувався переважно до людей, що не належали до запорозького товариства. Адміністративні покарання При вирішенні майнових справ, широко застосовувалася грошова компенсація, у цьому випадку частину штрафу отримувала і Січова скарбниця. Також, адміністративне покарання, несли люди за несплату боргу. У такому випадку їх могли прикувати до гармати і залишити в такому стані, доки вони не зберуть гроші на відкуп або хтось за покараного не поручиться. До гармати також могли прикувати за вбивство людини, що не належала до запорозької громади, за образу начальства. Так 1763 року козак Товстик, представник полкової старшини, за те, що образив генерала-межовщика "при зібранні Коша, жорстоко був поранений та по звичаю його тиждень тримали на базарі при гарматі." Церковні покарання Церковні покарання мали на Січі допоміжний характер і застосовувалися у двох формах: каяття в церкві та на покуту в монастир. Покута у церкві проводилася у формі публічної догани козакам в церкві в присутності громади та присягання у тому, що винні більше сваволі не вчинятимуть. Пом'якшуючі обставини Суворість покарань на Січі була спрямована лише проти невиправних злочинців. До того ж запорозьке товариство було зацікавлене у збереженні добрих вояків, а тому велике значення надавалося характеристиці козака курінним отаманом. Відтак широко практикувалась порука товариства свого куреня або священників. Від страти, наприклад, засудженого могла врятувати дівчина, яка погоджувалась вийти за нього заміж. Покарання змінювалось на більш легке і у тому випадку, якщо злочинець був одружений. Від покарань повність або частково могли звільнятись розумово відсталі особи, підлітки, люди похилого віку та ті, хто мав фізичні вади. Таким чином, незважаючи на певні недоліки: відсутність чітко визначеного статусу посадових осіб; відсутність фіксованої системи покарань; іноді високий рівень жорстокості, особливо у кримінальних справах, звичаєве право було швидкою, ефективною та доцільною системою правових відносин в умовах повного небезпек життя січовиків, що забезпечувала підтримування високої дисципліни та захищала корпоративні інтереси. Олексій Казанцев, науковий співробітник відділу Музею історії запорозького козацтва | |
|
| |
| Переглядів: 1898 | |
| Всього коментарів: 0 | |