АНАЛІЗ СУБ’ЄКТІВ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ
Національний університет «Львівська політехніка» Найважливішою, визначальною складовою екологічної культури і одночасно однією із найважливіших категорій екологічної етики є екологічна свідомість. Рівень свідомості повинен відповідати сучасному періоду розвитку світового співтовариства – переходу до збалансованого (сталого) розвитку суспільства. Звичайно ж екологічна свідомість формується у процесі життєдіяльності людини комплексом впливів навколишнього середовища – середовища її існування, але найважливішими суб’єктами формування екологічної свідомості є: . дошкільні заклади, загальноосвітні школи усіх типів, заклади професійно- технічної освіти, середні спеціальні та вищі навчальні заклади, курси підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів (екологічна освіта). . держава (законотворча та виконавча природоохоронна діяльність); . церква; . громадські екологічні організації; . мас-медіа. Заклади реалізації екологічної освіти. Здійснюється екологічна освіта в обсязі, передбаченому відповідними програмами викладання дисциплін, а якість отриманих знань та навичок залежить від рівня підготовки вчителя (викладача) та його ініціативи. Найбільш ефективною ланкою екологічної освіти та виховання за умови відповідної її організації повинна бути шкільна освіта як найбільш масова ланка системи освіти, через яку проходить все населення країни. Формальна екологічна освіта та виховання орієнтовані переважно на передачу спеціальних знань, головним чином у галузі теоретичних основ фундаментальної і прикладної екології, а не на уміння аналізувати і використовувати ці знання у житті, що важливо для пересічних громадян. Базові питання з проблем екології та охорони природи розглядаються в шкільних предметах природничого змісту таких як «Географія», «Хімія», «Фізика», в курсах біології «Наш край», «Біологія рослин», «Біологія тварин», «Біологія людини», «Загальна біологія» та «Основи екологічних знань» тощо. Однак, ці курси пропонують тільки теоретичні знання і майже не передбачають практичної діяльності, завдяки якій діти могли б набути корисних навичок пізнавати навколишній світ, не передбачають проведення екологічних досліджень та природоохоронних акцій в зрілому віці. Склалася ситуація, коли здобуті у школі знання відмежовані від повсякденного життя та існують самі по собі. Виходом із ситуації, що склалась, може бути організація позашкільної діяльності екологічного спрямування: дослідницької, олімпіадної, конкурсної, гурткової, практичної природоохоронної та ін. Система позашкільної екологічної освіти та виховання на базі отриманих переважно теоретичних знань може забезпечити формування у дітей особливого ставлення до природи, до життя, до оточення, а в зрілому віці – сформованої особистості з екоцентричним світоглядом, екологічною культурою та екологічним мисленням. Тому, важливою первинною ланкою в системі екологічної освіти та виховання є мережа позашкільних еколого-освітніх закладів. Якісно нового результату у підвищенні рівня екологічної освіти та виховання можна досягнути за рахунок кооперації, а у перспективі - інтеграції шкільної та позашкільної освіти. Законотворча та виконавча природоохоронна діяльність держави. В Україні існує розвинута система законодавства в галузі природокористування, яка включає окремі статті Конституції України, цілий ряд законів України («Закон України про охорону навколишнього природного середовища», «Земельний кодекс», «Водний кодекс», «Закон про охорону атмосферного повітря», «Кодекс про надра»), постанов, указів, підзаконних актів тощо. Нагляд за дотриманням цих законів, виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень здійснюється Екологічною інспекцією України та існуючою системою правоохоронних органів України (Прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, судова система). Саме практика цих дій, яка до того ж повинна знайти широке відображення у мас-медіа, і повинна стати потужним виховним засобом формування екологічної свідомості. Проте слід признати, що існуюча на сьогоднішній день система штрафів за порушення природоохоронного законодавства неадекватно відповідає рівню заподіяних довкіллю збитків. І на жаль у цьому випадку держава як суб’єкт підвищення екологічної свідомості, своїми діями призводить до протилежної, негативної тенденції – анігіляції екологічної свідомості суспільства. Церква. В Україні, де збереглись (особливо серед сільського населення) традиції визначального авторитету церкви, цей орган може служити і служить могутнім виховним фактором екологічної свідомості як через проповіді духовенства, так і через реальні природоохоронні акції, які здійснюються під керівництвом церкви. Проповіді на екологічну тематику та опис природоохоронних заходів, які впроваджуються під патронатом церкви можна знайти на сайтах усіх церков, які функціонують в Україні. А в складі Української греко-католицької церкви існує Бюро УГКЦ із питань екології. 2009 року вперше в Україні відзначався День Творця, як християнське екологічне свято, яке було започаткований у 1989 році з ініціативи Вселенського Патріарха Димитрія І. Дмитрій І закликав увесь християнський світ у день початку нового церковного року (1/14 вересня) до щорічної спільної молитви та практичних зусиль, спрямованих на порятунок природи. Отже, церква нині займає активну позицію у вирішенні природоохоронних завдань і стає могутнім засобом підвищення екологічної свідомості суспільства. Громадські екологічні організації. В Україні існує велика кількість громадських екологічних організацій («Всеукраїнська екологічна ліга», «Зелений світ», «Екоправо», «Українське товариство охорони природи» "Голос Природи" Всеукраїнська екологічна громадська організація „МАМА-86” Всеукраїнський комітет підтримки Програми Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (УкрЮНЕПком) та багато інших). На жаль велика кількість цих організацій є заполітизованими; їх діяльність є млявою і значно активізується тільки у передвиборні періоди з ціллю привернути увагу громадськості до тих чи інших політичних сил. Хоча слід відзначити, що багато із цих організацій проводять значну роботу із формування екологічної свідомості суспільства шляхом організації з’їздів, конгресів, конференцій, семінарів, фестивалів, організації конкурсів, природоохоронних акцій і т.п. Із величезної кількості громадських екологічних організацій найчисленнішою і найпотужнішою є Всеукраїнська екологічна ліга (ВЕЛ), яка має у своєму складі 22 обласні, Київську та Севастопольську міські та Кримську організації. Мета діяльності організації – поліпшення екологічної ситуації в державі, формування нового природоохоронного менталітету, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. З всього розмаїття екологічних громадських організацій України ВЕЛ відрізняє послідовність у роботі, ґрунтовне дослідження проблем та практичні дії щодо їх розв’язання, використання нестандартних підходів у роботі. Вперше з ініціативи ВЕЛ у Верховній Раді України пройшли парламентські екологічні слухання. Знову ж таки вперше в європейській практиці громадська організація ініціювала створення і видала Екологічну енциклопедію, яка відповідає класичним енциклопедичним канонам. Отже, як можна зробити висновок із наведеної інформації, внесок громадських організацій у формуванні екологічної свідомості суспільства України значний. Мас-медіа. Роль мас-медіа в вихованні екологічної свідомості суспільства значна. Рівною мірою це відноситься як до спеціальних друкованих видань та передач радіо і телебачення, так і до використання природоохоронної тематики в всьому комплексі інформації, яка доводиться до суспільної свідомості. І оскільки між мас-медіа та суспільством існує гнучкий зв'язок і тематика мас- медіа повинна відповідати потребам суспільства (тільки тоді інформація буде жаданою), то саме зростання останнім часом обсягів інформації з природоохоронної тематики є непрямим свідченням зростання екологічної свідомості суспільства. Слід очікувати, що з часом ця тенденція буде посилюватись. 1. Рачинська К.О., Березок Д.О. Екологічна освіта та інформування громадськості // Збірник матеріалів І Міжнародного конгресу "захист навколишнього середовища. Енерго- ощадність. Збалансоване природокористування. 28–29 травня 2009 р., Львів. – С. 130. 2. Федоренко О.І., Тимочко Т.В., Ткач В.Н. Питання екологічного виховання і освіти населення // Екологічний вісник. – 2003. – №3(31). – С. 16–18. Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб) | |
|
| |
| Переглядів: 1573 | |
| Всього коментарів: 0 | |