ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЯ ТА ЇЇ МІСЦЕ СЕРЕД ГУМАНІТАРНО-ОСВІТНІХ СТРАТЕГІЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди Вирішення нагальних екологічних проблем довкілля та охорони здоров’я людини вимагає трансформації політичних, економічних, соціокультурних та освітніх пріоритетів у характері стосунків людини з природою. Гуманітарно- освітню стратегію розв’язання цих проблем пов’язуємо з переосмисленням ролі й значущості вітчизняної системи освіти у становленні й розвитку еколого- валеологічної культури особистості, яка спрямована на забезпечення паритету суспільства та природи, гармонії людини й навколишнього середовища. Здійснення цілісного комплексного дослідження теоретичних та практичних аспектів формування еколого-валеологічної культури людини перебуває у площині розробки й утілення концепції переходу українського суспільства до сталого розвитку, що передбачає таку організацію господарської діяльності, яка не порушує біосферні процеси, має збалансований характер природокористування, не наносить шкоди здоров’ю людини. Ураховуючи соціальну місію вчителя, центр суспільної уваги фокусується навколо професіоналізму та еколого-валеологічної культури саме його особистості. Еколого-валеологічна культура як один із важливих складників загальної і професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя є мірою і засобом самоактуалізації та творчої самореалізації педагога. Водночас еколого- валеологічна культура виступає як інтегрована якість особистості, передумова ефективної еколого-валеологічної діяльності, показник професійної компетентності й мета професійного самовдосконалення. Еколого-валеологічна культура є узагальненою характеристикою рівня розвитку потреб і здібностей вчителя, інтенсивності їх виявлення в різноманітних видах діяльності, а отже, за своєю сутністю виражає духовний світ особистості. Від рівня сформованості еколого-валеологічної культури вчителя залежатиме успішність здійснення соціально-природної адаптації зростаючого покоління, орієнтація школярів на ціннісне ставлення до здоров’я людини й природного середовища, на здоров’язбережувальну та екологобезпечну поведінку. Нами була визначена сутність еколого-валеологічної культури як психолого-педагогічного феномена, обґрунтовано її компонентний склад. Дослідження характеристик екологічної та валеологічної культур дозволило встановити, що вони мають тісні зв’язки між собою, джерела яких перебувають в нерозривній єдності людини і природи. Здоров’я людини та навколишнє середовище невіддільні у своїх виявленнях, оскільки благополуччя людини зумовлене її біологічною, соціальною і духовною адаптацією до тих умов, у яких вона живе. Унікальність людини полягає в тому, що на відміну від інших організмів вона пристосовується до умов середовища не тільки за рахунок біологічних, але й культурних механізмів. Культура визначає способи і форми взаємин людства з навколишнім середовищем, виступає найголовнішим показником їхньої гармонійності. В умовах екологічного виклику саме екологічна й валеологічна культури стають специфічними формами осмислення і вирішення екологічних проблем, основою гармонізації взаємодії природних, соціальних і техногенних процесів. Доведено, що в системі загальної культури екологічні та валеологічні норми людської поведінки якщо не однакові, то максимально наближені, оскільки їхня взаємодія та взаємопроникнення в межах культури особистості зумовлена моральними нормами, що визначають духовність особистості, якість і міру її свободи, самоорганізації, безпечну поведінку відносно свого здоров’я, здоров’я інших людей та екологічного благополуччя навколишнього середовища. Врахування екологічної залежності здоров’я – важливий аспект культурного розвитку людини, її взаємин із навколишнім середовищем. Це відкриває можливості та потреби синтезу екологічної і валеологічної культур, формування на цій основі еколого-валеологічної культури як якісно нової стратегії поведінки людини в навколишньому середовищі. Цей специфічний тип особистісної культури формується внаслідок інтеграції різних уявлень про взаємозалежність природи і людини, спільність яких полягає у визнанні морального абсолюту благоговіння перед усіма проявами і властивостями життя. Як екологічна, так і валеологічна культура виступають інтегрованими факторами соціалізації особистості, певними способами її внутрішньої детермінації. Вони мають різні форми реалізації, але визначають єдиний спосіб ставлення людини до світу – гуманний і універсально-творчий. Ці дві культури збагачують свій концептуальний рівень за рахунок поглиблення теоретичного осмислення валеологічних і екологічних аспектів взаємодії людини з навколишнім середовищем. Екологічна та валеологічна культури реалізуються одночасно у сфері людської свободи та у сфері відповідальності. У результаті плідної взаємодії цих культур народжується система моральних настанов неруйнівного ставлення людини до здоров’я та навколишнього середовища – соціально задана, ціннісно обґрунтована, історично набута та індивідуально засвоєна. Екологічна і валеологічна культури функціонально пов’язані між собою: системи знань утворюють еколого-валеологічний тезаурус учителя; системи переконань, що лежать в основі обох культур, формують еколого- валеологічний світогляд; системи індивідуальних норм поведінки і освоєння методів еколого-валеологічної діяльності в навколишньому середовищі, забезпечують практично-творчу активність педагога. Екологічна та валеологічна культури, перетинаючись у структурі професійно-педагогічної культури вчителя, взаємно детермінуються. Їхня взаємодія активно впливає не лише на структуру особистісних і професійних якостей педагога, але й у межах професійно-педагогічної культури посилює їхній взаємозв’язок, формує еколого-валеологічний категоріальний апарат мислення вчителя, посилює розвиток педагогічної рефлексії, зумовлює здатність до аксіологічного осмислення своєї соціальної місії у вирішенні екологічних проблем, збереження і розвитку здоров’я зростаючого покоління. Проведений аналіз надав нам можливість визначити еколого-валеологічну культуру вчителя як цілісне інтегроване особистісно-психологічне утворення, складний конгломерат еколого-валеологічних ціннісних орієнтацій, знань, умінь і якостей, які набули особистісного змісту в структурі його професійно- педагогічної свідомості та стали спонукальними мотивами професійної еколого-валеологічної діяльності. Визначено активні форми виявлення еколого-валеологічної діяльності, а саме: екологобезпечна (спрямована на охорону навколишнього середовища, дотримання морально-духовних та нормативно-правових правил перебування у природі, безпосередня участь у природоохоронних заходах щодо збереження та поліпшення екологічного стану тих або інших природних об’єктів) та здоров’язбережувальна (орієнтована на збереження свого здоров’я та здоров’я інших людей, дотримання здорового способу життя, здійснення самодіагностики й самооздоровлення в умовах погіршення екологічного стану навколишнього середовища) поведінка. Нами визначено основні функції еколого-валеологічної культури, які відбивають розмаїтість вирішення вчителем навчально-виховних завдань. Так, гуманістично-аксіологічна функція спрямована на утвердження в навчально- виховному процесі цінності людини та її здоров’я, на забезпечення умов для розвитку її здібностей, виявлення в спільній діяльності стосунків, заснованих на ідеях партнерства, рівності, справедливості, гуманності. Навчально-виховна функція спрямована на забезпечення цілісного уявлення про сутність еколого- валеологічної культури, реальні шляхи її пізнання й розвитку. Продуктивно- процесуальна функція сприяє розвитку творчих здібностей і самореалізації студентів у різних видах еколого-валеологічної діяльності, усвідомленню власних можливостей, виявленню та втіленню їхнього творчого потенціалу. Діагностико-корекційна функція відображає здатність вчителя до аналізу причинно-наслідкових зв’язків основних еколого-валеологічних явищ, які відбуваються в суспільстві, забезпечує поглиблення розуміння завдань педагогічної діяльності з відновлення гармонії між особистістю і навколишнім середовищем, сприяє корекції логіки виховного впливу та критеріїв оцінювання його результатів. Еколого-валеологічна культура вчителя має включати такі структурні компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний, рефлексивно-оцінний. Так, мотиваційно-ціннісний компонент характеризується професійно-педагогічною спрямованістю вчителя на здійснення еколого- валеологічної діяльності та включає пізнавальний інтерес до еколого- валеологічних проблем, мотивацію до оволодіння еколого-валеологічною культурою, систему еколого-валеологічних ціннісних орієнтацій та сукупність професійно-особистісних якостей, які необхідні вчителеві для здійснення професійної еколого-валеологічної діяльності, а саме: гуманність (розуміння невіддільності людини від природи, сприймання здоров’я і навколишнього середовища як цінностей, наявність гуманних почуттів, здатність діяти за нормами біоетики); громадянськість (спроможність ефективно реалізовувати свої екологічні права й обов’язки, готовність до захисту навколишнього середовища як основи здоров’я людини); відповідальність (сумлінне виконання екологічних обов’язків, дотримання екологічних вимог збереження здоров’я, готовність відповідати за свої вчинки в навколишньому середовищі); ініціативність (здатність до активного і продуктивного вирішення еколого- валеологічних проблем); дбайливість (бережливе й дбайливе ставлення до навколишнього середовища з урахуванням наслідків своєї діяльності в ньому); наполегливість (мобілізація своїх можливостей для вирішення еколого- валеологічних проблем та здатність знаходити відповідні засоби для цього); дисциплінованість (витриманість, внутрішня організованість, готовність виконувати всі вимоги для збереження здоров’я в різних екологічних ситуаціях, дотримання чинного в державі екологічного законодавства); комунікативність (здатність сприймати внутрішній стан співрозмовника, доброзичливість, емпатія, володіння діалоговими формами спілкування). Когнітивний компонент містить у собі систему еколого-валеологічних знань як специфічну форму інтеграції екологічної та валеологічної наук, спрямовану на розуміння багатоаспектної залежності здоров’я людини від екологічних факторів. До еколого-валеологічних знань належать знання про біопсихосоціальну природу людини; принципи функціонування організму людини як біологічної системи, його онтогенез та взаємодію з іншими біологічними системами; сутність здоров’я і адаптивні можливості людини; сучасні еколого-валеологічні проблеми; здоровий спосіб життя в умовах екологічних негараздів та інші). Творче засвоєння еколого-валеологічних знань сприяє формуванню еколого-валеологічної свідомості вчителя, тобто його розумової аналітико-синтезуючої здатності, що дає їй можливість глибокого теоретичного осмислення, усвідомлення закономірних зв’язків здоров’я людини з екологічним станом навколишнього середовища. Операційно-діяльнісний компонент становить сукупність еколого- валеологічних умінь та навичок (гностичних, цілепокладання, аналітико- оцінних, прогностичних, проективних та практичних), засвоєння яких необхідне для здійснення еколого-валеологічної діяльності та успішного розв’язання еколого-валеологічних ситуацій. Рефлексивно-оцінний компонент передбачає розвиненість здатності до осмислення, аналізу й самоаналізу, оцінки й самооцінки виконаної роботи, до рефлексії результатів еколого- валеологічної діяльності та її корекції. Необхідно відзначити, що єдність та взаємозумовленість наведених структурно-функціональних компонентів утворюють цілісну, динамічну систему еколого-валеологічної майбутнього вчителя як невід’ємного складника його загальної та професійно-педагогічної культури. Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб) | |
|
| |
| Переглядів: 2886 | |
| Всього коментарів: 0 | |