ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЛЮДИНИ ЯК ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди В умовах переходу до сталого розвитку, коли єдиним імперативом екосоціального розвитку стає екологічна оптимізація антропогенної діяльності, морально-особистісні якості людини набувають особливого значення. Останнім часом з’являється багато філософських, культурологічних та психолого- педагогічних наукових досліджень, присвячених формуванню так званої екологічної людини, яка саме за морально-особистісними якостями відрізняється від людини-споживача – суб’єкта сучасного екосоціального розвитку (Ю. Бойчук, О. Іващенко, О. Вознюк, С. Дерябо, Л. Нечипорук, Ю. Пахомов, С. Шмалєй, В. Ясвін та інші). Формування екологічної людини можна вважати певним етапом еволюції для досягнення гармонійного співіснування суспільства і природи. Перетворення людини-споживача на людину екологічну можливе лише за рахунок духовної еволюції, одним із факторів якої можна вважати екоетичну позицію кожної особистості. Основою формування уявлень про екологічну людину є теоретичний базис концепцій українських та російських антропокосмістів (В. Вернадський, М. та О. Реріхи, Г. Сковорода, П. Тейяр де Шарден, М. Умов, М. Федоров, П. Флоренський М. Холодний, К. Ціолковський, О. Чижевський та інші). Маючи чіткі уявлення про особистість людини та її соціальне оточення, вони сформували соціально-екологічний ідеал особистості і суспільства. Для його досягнення були намічені конкретні шляхи, в основу яких покладено бережливе ставлення суспільства й кожної людини до природи та Всесвіту. Для екологічної людини (особистості) притаманна психологічна (перцептивно-афективна, мотиваційно-ціннісна, когнітивна) інтегрованість у світ природи, що базується на уявленні про взаємозалежність людини і природи, в основу якого покладені такі положення: людина не стоїть ізольовано над природою, а включена як один з елементів у складну систему екологічних залежностей і будь-яка її дія може мати непередбачувані наслідки, що здатні порушити баланс в екосистемі. Тому екологічна людина має бути обережною; відходи людської діяльності, які потрапляють у навколишнє середовище, не зникають безслідно, а так чи інакше повертаються до людини і спричиняють руйнівний вплив на її здоров’я. Тому екологічна людина повинна бути помірною і пам’ятати, що всі закони функціонування природних екосистем є для неї настільки ж обов’язковими, як і для інших живих організмів; світ природи є не тільки джерелом матеріальних ресурсів, але й чинником особистісного, духовного розвитку людини. Тому екологічна особистість прагне до психологічної єдності зі світом природи, що дозволяє реалізуватися її духовному потенціалу; не тільки людство впливає одностороннім чином на природу, але і природа так само впливає на характер розвитку людства. Тому екологічна особистість прагне впливати на інших людей, різноманітні суспільні, економічні і політичні структури, щоб їхня діяльність була екологічно доцільною, не призводила до негативних змін у природному середовищі, які потім будуть мати такий же вплив на розвиток людства, іншими словами вона прагне бути екологічно активною. Екологічна особистість має суб’єктний характер сприймання природних об’єктів, що виявляється у наступному: природні об’єкти відносяться нею до сфери "людського”, рівного їй у своїй самоцінності і, відповідно, взаємодія з ними включається у сферу дії етичних норм, правил тощо; природні об’єкти можуть виступати для неї в ролі референтних осіб і груп, що змінюють її погляди, оцінки, ставлення до себе, до речей, природи й інших людей; природні об’єкти можуть виступати для неї як повноправні партнери зі спілкування і спільної діяльності. Для екологічної особистості властиве прагнення до непрагматичної взаємодії з природою, що виявляється в чотирьох основних сферах: естетичному освоєнні природних об’єктів та їх комплексів; пізнавальній діяльності, обумовленій інтересом до життя, задоволенням від самого процесу пізнання; практичній взаємодії з природними об’єктами, в основі якої лежить не бажання отримати якийсь корисний продукт, а потреба в спілкуванні з ними; участі в природоохоронній діяльності, продиктованій не міркуванням "дальнього прагматизму” (необхідністю зберегти природу, щоб нею могли користуватися майбутні покоління), а потребою піклуватися про природу заради неї самої. Процес формування морально-особистісних якостей полягає в розкритті та реалізації особистісного потенціалу екологічної людини, її можливостей і здібностей. Необхідним чинником розвитку цих якостей є глибинне усвідомлення свого екологічного обов’язку, прагнення до самооцінки, самоаналізу та самовдосконалення. Особистісні якості екологічної людини визначають її стратегію й тактику поведінки в навколишньому середовищі. Мотиваційно-ціннісний компонент у психологічній структурі екологічної людини передбачає її екоетичну позицію та спрямованість на здійснення екологічної діяльності. Екоетична позиція такої особистості визначається ієрархічною системою мотивів та вибірковим ставленням до дійсності. Вона мобілізує приховані сили людини, сприяє формуванню її особистісних здібностей та властивостей, зокрема любові до природи, екологічного мислення тощо. Комплекс цих особистісних якостей спонукає людину до самореалізації в екологічній діяльності та виступає важливою передумовою творчості. Отже, для екологічної людини характерним має бути сформованість таких властивостей: гуманістично-ціннісного світогляду, що дозволяє розглядати природу як найвищу цінність; особистісного сприйняття і визнання цілей екологічної діяльності як цінностей; усвідомлення особливої значущості сформованості власної екологічної культури; зацікавленості екологічними проблемами; свідомого бажання займатися екологічною діяльністю та прагнення до її позитивного результату; мотивації самоосвіти й саморозвитку. Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб) | |
|
| |
| Переглядів: 1190 | | |
| Всього коментарів: 0 | |