Іронія долі української енергоефективності. Вікторія Аксаковська
Парадокси потрібні Україні, щоб не нудьгувати від цілковитої визначеності. Парадокси потрібні Україні як елемент національної політики. Приклад цього — чималий потенціал країни в сфері виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, який, і це головне, цілком може бути реалізований, а також не менш значний потенціал на все ще не ораній ниві енергоефективності. За традицією, ці два маленькі плюси для України розпадаються на чотири величезні мінуси: загрозу енергетичній безпеці країни внаслідок залежності від імпорту енергоносіїв, високі показники енергоємності економіки, спад конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку й, безсумнівно, екологічні проблеми.

Що кульгає, то йде

Сказати, що в галузі енергозберігаючих технологій нічого не відбувається, — явно покривити душею. Навпаки, вже не один рік чиновники високо несуть прапор енергоефективних рішень. Можливо, так високо, що іноді навіть його не бачать. Затверджена 2010-го Національна цільова економічна програма енергоефективності та розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010—2015 роки (далі — програма) вже понад рік нагадує уряду про сміло визначені цілі. А саме: знизити рівень енергоємності валового внутрішнього продукту на 20% порівняно з 2008 роком, збільшити частку енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива не менш як до 10% до 2015 року, зменшити на 20% споживання природного газу, скоротити на 15—20% обсяг викидів забруднюючих речовин, а також ще низка привабливих позицій, які і вселяють надію.

«Без сумніву, Програму енергоефективності до 2015 року буде виконано на сто відсотків. Параметри, закладені в неї, заплановано виконуються 2011-го, — рішуче стверджує голова Національного агентства України з питань забезпечення ефективності використання енергетичних ресурсів (НАЕР) Микола Пашкевич і пояснює: — Наш потенціал, географічне положення та інвестиційна привабливість дають нам шанс на те, що сфера альтернативної енергетики в Україні розвиватиметься випереджальними темпами навіть порівняно з європейськими країнами. Тому що європейці вже досягли дуже високого рівня в цій галузі, кожен наступний крок даватиметься їм важче, тоді як ми на своїй нульовій стартовій позиції можемо використати свої можливості для залучення інвестицій у країну».

Попри всю привабливість таких обіцянок, спустимося на нашу грішну землю та згадаємо про реальні тенденції в українській економіці. Не треба багато слів — цифри значно красномовніші.

Нагадаю, що одним із головних показників енергоефективного функціонування національної економіки вважається енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП). Це співвідношення сумарної кількості паливно-енергетичних ресурсів до обсягу ВВП. Отож за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) за 2008 рік, енергоємність ВВП України становила 0,4 тонни нафтового еквівалента/дол. (за паритетом купівельної спроможності 2000 року), що в кілька разів (!) перевищує аналогічні показники Німеччини — 0,14, Франції — 0,15, США — 0,19 тонни н.е./дол. Є й статистичні дані, надані НАЕР, згідно з якими показник енергоємності ВВП за 1990—2010 роки (у цінах 2002 року) знизився з 0,98 кг умовного палива на 1 грн. (кг у.п./грн.) 2000 року до 0,65 кг у.п./грн. 2009-го. За попередніми підрахунками, 2010-го прогнозується зниження до 0,62 кг у.п./грн. (див. рис.). При цьому починаючи з 2007 року значних змін не спостерігалося — показник униз скоріше повз, ніж падав. Наслідки не змусили на себе довго чекати: висока енерговитратність української економіки вже сьогодні призводить до зниження конкурентоспроможності всіх видів української продукції, впливаючи на її собівартість і ціну для кінцевих споживачів.

Зниження енергоємності ВВП не випадково підкріплюється ще одним статистичним показником, а саме: зменшенням обсягу споживання первинних паливно-енергетичних ресурсів з 200,6 млн. тонн у.п. 2005 року до 170,5 млн. — 2009-го. При цьому споживання природного газу, того самого, за імпорт якого з Росії Україна платить поки ще 264 дол. за тисячу кубометрів, зменшилося з 76,4 млрд. кубометрів 2005-го до 57,6 млрд. — 2010-го, однак частка газоспоживання в енергобалансі країни все ще залишається на рівні 40% (див. табл. 1).

Зросло лише споживання електроенергії — з 134505,7 млн. кВт•год 2009 року до 147483,4 млн. кВт•год — 2010-го. Так, промисловість використала 71517,3 млн. кВт•год електроенергії 2010 року порівняно з 64014,1 млн. 2009-го, а сектор ЖКГ — 18282,0 і 17743,1 млн. кВт•год відповідно. Також відбулося збільшення енергоспоживання серед населення: 37673,9 млн. кВт•год 2010 року порівняно з 34366,2 млн. 2009-го (див. табл. 2).

Очевидно, що скорочення енергоспоживання і, як наслідок, незначне інертне зниження рівня енерговитратності ВВП України відбувалися під впливом об’єктивних чинників. Усі пам’ятають, як економічна криза 2008 року змусила багато українських підприємств скоротити обсяги виробництва, а деякі й зовсім припинили його. Втім, на те, якою мірою спад виробництва позначився на енергоємності ВВП, у Миколи Пашкевича є власний погляд: «Ми обчислюємо не абсолютне значення, ми обчислюємо питоме відношення ресурсу на випуск валового продукту. Звичайно ж, очевидний факт, що економічна криза спровокувала падіння абсолютного обсягу споживання енергоресурсів, але ми ж бачимо й інше. Наприклад, це відбувається на тлі зниження відносних величин, тобто витрати умовного палива на гривню валового національного продукту. Це зовсім інший показник. Криза кризою, а заходи щодо зниження витрат енергоресурсів на одиницю продукції, що випускається, — це безумовний тренд, який не можна заперечити».

За наявності відсутності…

Ситуацію в відновлюваній енергетиці можна описати словом «стабільність». Але стабільна відсутність будь-якого розвитку в галузі — не той факт, яким варто пишатися. Питання про відновлювані джерела енергії так довго залишалося відкритим, що в підсумку стало наболілим. «Нам немає чим хвалитися, — відверто заявляє Микола Пашкевич, — і немає про що говорити. В енергобалансі країни частка відновлюваних джерел енергії становить менше 1%. І за останні чотири роки цей показник практично не змінився в кращий бік». Для порівняння, частка відновлюваних джерел енергії в загальному світовому споживанні становить 14%, а в електроспоживанні — 19%, згідно з даними з Національної доповіді НАЕР з питань реалізації державної політики в сфері енергоефективності за 2009 рік. У цьому ж документі зазначено загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії в Україні, який у перерахунку на умовне паливо становить близько 98 млн. тонн, що прирівнюється до більш як 50% загального енергоспоживання в країні.

Згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства, частка відновлюваної енергетики в енергобалансі Німеччини за 2008 рік становила 6,9%, Польщі — 6,0, Чехії — 4,8, Словаччини — 3,7, Росії — 0,9, Грузії — 12,6, Білорусі — 5,5%. Варто нагадати, що однією з вимог, висунутих до країни при вступі в Європейський Союз, є показник частки відновлюваних джерел енергії в національному енерговиробництві, який має бути не менш як 6%, з урахуванням великої гідроенергетики — не менш як 12%. Не слід забувати й про директиви, що регулюють сектор енергоефективності в європейському законодавстві acquis communautaire. Ставши 1 лютого 2011 року членом Євро­пейського енергетичного співтовариства, Україна зобов’язана імплементувати ці документи в національне законодавство.

Перебіг виконання основних директив acquis голова НАЕР Микола Пашкевич оцінив так: «Говорити сьогодні про успіхи виконання директив ще рано. Наразі ми відпрацьовуємо елементи наших зобов’язань, які мають документальний характер». Так, підлягають виконанню українською стороною три основні положення європейського законодавства: Директива 2010/31/ЄС щодо енергетичних характеристик будівель, Директива 2010/30/ЄС щодо маркірування енергоспоживання побутових приладів і Директива 2006/32 щодо ефективності кінцевого споживання енергії та енергетичних послуг.

Зазначені умови ЄС — це ще один чинник, який нарівні з Енергетичною стратегією України до 2030 року та програмою до 2015 року певною мірою підштовхуватиме український уряд все ж таки розвивати енерговиробництво з відновлюваних джерел.

Навряд чи додадуть оптимізму й надані НАЕР статистичні дані про введені в експлуатацію потужності вітроенергетики за період з 2000-го по 2010 рік. Динаміка цих показників потроху зростала в 2000—2004 роках — з 5 Мвт до 56 Мвт, а з 2005-го по 2009 рік застигла на рівні 77 Мвт. Саме в цей час, за словами Пашкевича, процес будівництва вітроелектростанцій припинили через їхню недостатню конкурентоспроможність. Голова НАЕР пояснює це так: «Витрачати державні кошти на неефективне виробництва не було сенсу. Осмисливши цей процес і зробивши глибокий аналіз, ми прийшли до того, що слід залучати кошти інвесторів, а не державний бюджет».Сльози напливають на очі, коли бачиш тенденції в інших країнах. Поки ми отримували досвід, Румунія, наприклад, зуміла збільшити потужність вітроенергетики з 3 Мвт 2006 року до… 462 Мвт уже 2010-го! Що й говорити про країни «великої вісімки», статистика яких досі здається нам фантастичною. Так, за 2005—2010 роки потужність вітроенергетики в США зросла з 9149 до 40180 МВт, у Німеччині — з 18415 до
27214 МВт, у Франції — з 757 до 5660 МВт. А ми? Чекаємо інвесторів…

Обіцяють вітер… змін. Головне — не застудитися

Який вітер і яких змін — покаже час. І статистика. Грунтуючись на положеннях Програми енергоефективності, Микола Пашкевич уточнює: «Поки що ці цілі задекларовані й не матеріалізовані. Для того щоб вибрати правильний напрям розвитку, потрібно скласти дорожню карту, з допомогою якої розподіляти обсяги енергії з відновлюваних джерел. Деякою мірою відновлювана й традиційна енергетики можуть мати конфлікт інтересів. Немає ще технічних засобів, які могли б вирівняти графіки, накопичувати цю відновлювану енергію, тому що побудована ще за радянськими стандартами система не сприймає її. Потрібні принципи мереж, які дають змогу районувати систему».

Той факт, що дорожню карту буде складено тільки цього року, коли до дедлайну дії Програми енергоефективності залишиться лише 3,5 року, голову НАЕР не бентежить. Навпаки, Микола Пашкевич переконаний, що це цілком достатній термін для того, щоб зробити прорив, подібний тому, який здійснила Румунія в сфері вітроенергетики. Час покаже, наскільки виправдані ці очікування.

Згідно з даними, наданими НАЕР, загальний обсяг коштів, спрямованих на фінансування обласних програм з енергозбереження за період з 2005-го по 2010 рік, становив 26 млрд. 777 млн. 98,78 тис. грн. За ті самі п’ять років кошти підприємств становили 16 млрд. 437 млн. 846,30 тис. грн., держбюджет виділив
1 млрд. 714 млн. 425,58 тис. грн., а місцеві бюджети — 2 млрд. 618 млн. 546,68 тис. грн. В 2005 році обсяг виділених коштів становив 1 млрд. 322 млн. 331,35 тис. грн., а в 2010-му — уже 5 млрд. 24 млн. 273,17 тис. грн.

У рамках реалізації Програми енергоефективності в 2010 році обсяг її фінансування становив 714,11 млн. грн., у тому числі з держбюджету — 173,77 млн., з місцевих бюджетів — 381,31 млн., інших джерел фінансування — 159,03 млн. грн. Серед найважливіших заходів у сфері енергозбереження, які були здійснені за минулий рік та інформацію про які надало НАЕР, варто виокремити такі:

— реалізація 128 проектів із «впровадження технологій, які передбачають використання теплових насосів, електричного теплоакумуляційного обігріву та гарячого водопостачання на комунальних підприємствах і в бюджетних установах», для чого передбачено виділити з держбюджету 210,5 млн. грн. (у тому числі з місцевих бюджетів — 814,5 тис. грн., інших джерел фінансування — 140 млн. 126,1 тис. грн.). Освоєно було лише 20% виділених з держбюджету коштів, решту суми повернули державі. Реалізацію даних проектів продовжать і 2011 року, загальний обсяг фінансування становитиме 46931,9 млн. грн. За рахунок впровадження зазначених заходів на момент закінчення дії програми в 2015 році обсяг заміщення первинних енергоресурсів становитиме 5,6 млн. тонн у.п.;

— реалізація 89 проектів у сфері «санації бюджетних установ, у тому числі розробки проектно-кошторисної документації». Загальний бюджет цих заходів становитиме 138 млн. грн., у 2011 році — 60 млн. грн. За попередніми підрахунками, до 2015 року обсяг заміщення первинних енергоресурсів становитиме 7,89 млн. тонн у.п.;

— «розробка 15 технічних завдань до стандартів і 4 стандартів у сфері енергоефективності» на загальну суму 758,0 тис. грн.

У 2011 році також продовжиться реалізація таких проектів у рамках Програми енергоефективності:

— «впровадження когенераційних технологій на підприємствах комунальної форми власності в сфері теплової енергетики». Загальний обсяг фінансування заходів становитиме 54 млрд. 334,1 млн. грн., з яких кошти держбюджету — 2780,2 млн. грн., кошти місцевих бюджетів — 4312 млн. грн., а також інших джерел фінансування (втім, яких саме — у НАЕР не уточнили);

— «проведення модернізації об’єктів комунального господарства, у тому числі переведення котелень, які обслуговують об’єкти соціальної сфери, на використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива». Загальна сума фінансування програми, впровадження якої триватиме й 2011 року, — 2322,9 млн. грн., у тому числі 1749,4 млн. — з держбюджету, 39,1 млн. — з місцевих бюджетів і 534,4 млн. грн. — з інших джерел фінансування. За прогнозами, за рахунок реалізації цих заходів зменшення обсягу споживання енергоресурсів до 2015 року становитиме 7,89 млн. тонн у.п.;

— «будівництво та реконструкція електричних мереж, будівництво пристанційних вузлів, підстанцій і електричних мереж для приєднання об’єктів, що виробляють електроенергію з відновлюваних джерел енергії в АР Крим і Одеській області». Загальна сума фінансування становитиме 367,4 млн. грн., у результаті планують скоротити обсяг споживання енергоресурсів до 2015 року на 3,7 млн. тонн у.п.;

— «переведення на напругу 330 кВ повітряної лінії Сімферополь—Севастополь із реконструкцією та розширенням підстанцій «Сімферополь» і «Севастополь». На реалізацію цього проекту передбачено 160 млн. грн., передбачуване скорочення споживання енергоресурсів — 0,4 млн. тонн у.т.

Крім того, останнім часом реалізуються й інші проекти в сфері енергоефективності, а саме:

— розробка газотурбінної електростанції комбінованого циклу потужністю 303 МВт на базі двох парогазових турбін М701S (DA) Mitsubishi на ЗАТ «Екоенергія» в Алчевську. Питомі витрати умовного палива для блоку потужністю 151,5 МВт ГТС КЦ становлять 295,9 г у.п./кВт•год, що дасть змогу заощадити близько 200 тис. тонн у.п. на рік. Що ж до фінансової складової проекту, то НАЕР не надало такої інформації;

— когенераційна установка на ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» у Кременчуці, використовуване паливо — природний газ. Електрична потужність установки становитиме
3916 кВт, теплова —
4090 кВт. І знову немає інформації про джерела фінансування;

— програма реконструкції та модернізації технологічних процесів і виробничих потужностей ВАТ «Енергомашспецсталь» у Донецькій області. Відомо, що за весь строк реалізації цього проекту (2006—2011 роки) вдасться скоротити споживання природного газу на 30%, строк окупності — 4,6 року. Щодо бюджету програми НАЕР промовчало.

Як повідомляють у НАЕР, в Україні заплановано реалізацію приватних проектів у сфері відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, серед яких:

— будівництво вітрового парку «ДПЕК Приазовський» вартістю 8993,7 млн. грн., період виконання робіт — 2011—2015 роки;

— вітровий парк «ДПЕК Мангуш» (будівництво сучасних вітрових електростанцій на території Первомайського й Володарського районів Донецької області потужністю 700 МВт), період впровадження — з 2013-го по 2020 рік, вартість проекту — 14495 млн. грн.;

— організація виробництва вітрової електроенергії шляхом будівництва 43 вітроенергетичних установок типу Fuhrlander потужністю 2,5 МВт кожна в Новоазовському районі Донецької області, проект буде реалізований з 2010-го по 2014 рік, бюджет — 1782,5 млн. грн., строк окупності — сім років.

— створення вертикально інтегрованої компанії з виробництва фотогальванічної продукції в Запоріжжі (ВАТ «Завод напівпровідників») загальною вартістю 21,24 млрд. грн., період — з 2008-го по 2017 рік;

— створення підприємства з виробництва вітрових енергетичних установок потужністю 2,5 МВт і більше в Донецькій області, ТОВ «Fuhrlander Wind Technology», обсяг інвестицій становитиме 707,45 млн. грн., період реалізації — 2010—2015 роки, прогнозований строк окупності — 11 років;

— збільшення обсягів виробництва перетворювачів сонячного світла в електричний струм на 60 МВт на рік (Київ, ПАТ «Квазар»), загальна вартість — 404,5 млн. грн., строк окупності — близько двох років, буде реалізований з 2011-го по 2015 рік;

— будівництво сонячних парків у Криму та Одеській області з 2010-го по 2029 рік, вартість проектів становить 8052 і 6441,6 млн. грн. відповідно.

P.S. «Нам хочеться» і «ми можемо» — яка прірва між цими поняттями… З одного боку, це виразно позитивний знак, що держава, хоча й під тиском обставин, офіційно включає заходи з енергоефективності до стратегічних планів країни та навіть розпочинає їх реалізовувати. З іншого ж — дуже хочеться стати свідком реального здійснення цих амбіційних устремлінь.
Після закінчення терміну дії державних програм у сфері енергетики та енергоефективності ми обов’язково побачимо, ким і що було реально зроблено. Шкода тільки, якщо буде втрачене найголовніше для нас — час, а вікно можливостей захлопнеться, так і не встигнувши як слід відчинитися. Втім, поки що про це казати рано, поживемо — побачимо.

Джерело: http://dt.ua/articles/84120
Категорія: Вихід з кризи | Додав: (26.07.2011) | Автор: Вікторія Аксаковська
Переглядів: 959 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar