Бути чи не бути? – ось в чім питання.
Вільям Шекспір.
Ходіння по атомних муках.
Шановні земляки!
У вересні - жовтні п.р. державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зони розташування Запорізької АЕС спільно з керівництвом атомної станції проводять громадські слухання з обґрунтування безпеки продовження терміну експлуатації енергоблоків №1, 2 ЗаАЕС.
Організація «Громадський рух» відслідковує дані заходи і доводить до відома жителів регіону власну думку.
Передусім не до кінця зрозуміла діяльність, а вірніше бездіяльність в цьому питанні Державної інспекції ядерного регулювання України (ДІЯРУ), як центрального органу виконавчої влади і головного у формуванні та реалізації державної політики у сфері безпеки використання ядерної енергії.
Апелюючи у своїх взаєминах з громадянами до положень енергетичної стратегії України та комплексної (зведеної) програми підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних станцій (КзППБ), які так чи інакше передують подовженню понадпроектного терміну експлуатації старих енергоблоків, керівництво ДІЯРУ, як на мене, начисто забуває про створення належних умов, які б убезпечили нас від неминучого лиха. Навіть при попередньому керівництві ДІЯРУ не була такою консервативною і наразі з державного регулятора перетворилась у втілювача настирливих ідей окремих можновладців, вдаючись при цьому до судових тяганин з екологічними організаціями, зокрема НЕЦУ. Український атомний регулятор вже помічали в ігноруванні ризиків безпеки і сьогодні йому просто неможна довіряти. Чого тільки варто подовження до 2023 року терміну експлуатації першого енергоблоку Южно-Української АЕС, де незалежні експерти підтверджують, що загрозу безпеки було перевищено більш ніж удесятеро. Дивує в цьому сенсі ігнорування усіма учасниками дійства Постанови КМУ від 27.04.2006 року за № 594 в частині розробки оператором та погодження з ДІЯРУ проекту зняття з експлуатації ядерної установки, який подається ще за 18 місяців до визначеного терміну; складання проекту плану роботи НАЕК «Енергоатом» щодо зняття з експлуатації першого та другого енергоблоків ЗаАЕС; утворення та наповнення фінансового резерву, призначеного для зняття з експлуатації ядерних установок, який на сьогодні, як відомо, майже порожній. І при цьому усі щось роблять, кажучи російською, «бурная имитация активной деятельности», тільки на виході чомусь нуль.
Впадає в око і заангажованість міжнародних фінансових інституцій, зокрема Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), який усюди наголошує про свою неможливість фінансувати подовження експлуатації старих радянських енергоблоків АЕС та водночас надає кредити під КзППБ, що, без сумніву, є те ж саме, дурячи при цьому себе, нас і усю світову громадськість. Такий собі «цнотливий, добропорядний інвестор». Показовим в цьому сенсі є звернення до ЄБРР провідних європейських екологічних та правозахисних організацій, підпис під яким поставили 22 депутати Європарламенту, з проханням не фінансувати програму КзППБ, оскільки українська сторона не виконує міжнародні зобов’язання по інформуванню світової спільноти щодо транскордонного впливу подовження терміну експлуатації українських АЕС.
І все ж це тільки процедурні питання. Бо значно цікавіші технічні аспекти проблеми подовження ядерного циклу.
Як стверджує у своїх працях державний інспектор по ядерній безпеці колишнього СРСР Євген Якович Симонов, «З кожного енергоблоку через вентиляційні труби і «щілини» в системах локалізації постійно викидається радіоактивний криптон – 85, інші радіонукліди та аерозолі, а з систем зливу дебалансних вод скидається в ґрунтові води радіоактивний тритій, які на сьогодні не можуть затримуватися фільтрами очистки жодної АЕС». І далі: «На діючих енергоблоках АЕС з ядерними реакторами ВВЕР самими проектами вже передбачені катастрофи».
Майже те ж саме повторює член – кореспондент АН СРСР В.А. Сидоренко: «За рік роботи реактора утворюється тритію активністю в сотні тисяч кюрі (в залежності від потужності та режиму експлуатації реактора). Як хімічний аналог водню він не затримується в системах спецводоочистки і безперешкодно потрапляє з дебалансними водами в навколишнє середовище». Далі В.А. Сидоренко особливо підкреслив, що, висловлюючись мовою оригіналу, «…наиболее критичным компонентом РУ с ядерным реактором ВВЭР – 1000 является его корпус. Не исключено, что на действующих АЭС, в которых достигнута выработка ресурса корпуса ядерного реактора в части накопления проектного числа циклов «разогрева-расхолаживания» и флюенса, также могут состояться акты продления их сроков эксплуатации после реализации каких-либо мероприятий. Однако эту реанимацию РУАЭС нельзя допускать в принципе…». Інакше кажучи, як би не натерли зовні і які б цяцьки не напхнули усередину, а друшляк він друшляком і залишиться.
І знову процитую слова Є.Я. Симонова мовою оригіналу: «В СССР еще в 1958 году Андрей Сахаров предсказал, что атмосферные испытания бомб мощностью 50 мегатонн повлекут за собой смерть от полумиллиона до миллиона человек по всему миру. Сахаров предвидел сделанные десятилетия спустя доктором Абрамом Петкау из Atomik Energi of Canada, Ltd, открытия, касающиеся смертоносного воздействия поглощенных с пищей продуктов ядерного деления, содержащихся в дозах, фактически не поддающихся обнаружению штатными средствами для контроля радиоактивности. Ныне взамен взрывов атомных бомб генерирование «незаметной» радиоктивности постоянно выполняют все АЭС».
Не претендуючи на істину в останній інстанції, громадськість все ж має всі підстави стверджувати, що надаючи територію України з її вимираючим населенням під своєрідний полігон для відпрацювання ядерних технологій, якими без перебільшення на сьогодні є подовження надпроектного терміну експлуатації старих реакторів, виконуючи при цьому забаганки енергетичного лобі та прикриваючись не затвердженою Верховною Радою України енергетичною стратегією до 2030 року, зацікавлені та вкрай захоплені примноженням своїх статків українські чиновники мають, очевидно, з того неабиякі неоподатковані прибутки від зарубіжних інвесторів та кредиторів. Останні ж, себто європейці, в противагу вітчизняним можновладцям, дуже ретельно пильнують свій навколишній простір від захаращення зайвими атомними станціями з їх поістинно вічними радіоактивними відходами, що доволі обтяжливі не тільки для нинішнього населення, яке, до речі, живе набагато заможніше нас з вами, а й для нескінченних прийдешніх поколінь.
А й дійсно, сьогодні стара Європа стала набагато прозірливіша. Нащо їй зайві АЕС? Вона їх потихеньку виводить з експлуатації. Ви ж, українці, будуйте, подовжуйте терміни експлуатації, вдосталь насолоджуйтесь радіонуклідами, поставляючи за кордон чисту та ще й дешеву електроенергію. А за це закордонні товстосуми нададуть нам кредити під вигідні для них відсотки.
Чи не прикро вам, шановне товариство, від цього усього?
І насамкінець, що ми скажемо (якщо, звісно, доживем) так років за 20-30 своїм онукам, коли спитають: «Невже ви, дєдушки і бабушки, думали тоді тільки про ковбасу, коли так занедбали і вкрили атомним мотлохом свою землю?»
… Як не усвідомити при цьому вислів класика: чи бути здоровим дітям, щасливим мамам, квітучій державі?!


Голова Координаційної ради Кам’янсько-Дніпровського
районного відділу РГО «Громадський рух
за права жителів зони розташування ЗаАЕС В.І.Білицький

Тел. 06138-51639

P.S. В наступних публікаціях читачі познайомляться з практичними порадами щодо більш безпечного проживання в 100-кілометровій зоні АЕС.