СТРАТЕГІЯ МІНІМІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНО СТВОРЕНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
Національний університет «Львівська політехніка» Сакалова Галина Володимирівна, к.т.н., доцент Вінницький державний педагогічний університет Суспільно створені екологічні небезпеки – це такий вид небезпек, який виник за участі всього суспільства або певної його частини (в межах держави чи регіону). Згідно із принципом зворотного зв’язку для уникнення цієї екологічної небезпеки також необхідна участь тієї ж частини суспільства, що й у її створенні. Прикладом суспільно створеної екологічної небезпеки можуть бути: . зміна клімату; . відсутність системи збору та утилізації твердих побутових відходів; . відсутність системи збору та регенерації відпрацьованих мастильних олив (ВМО); . забруднення поверхневих вод йонами амонію від тваринницьких ферм; . антропогенна деградація охоронних зон поверхневих водойм внаслідок запровадження господарської діяльності (рільництво, будівництво споруд) на території цієї охоронної зони. Стратегія мінімізації суспільно створеної екологічної небезпеки будь-якого масштабу повинна включати комплекс заходів: . нормативно-правового характеру; . виховного характеру; . технологічного характеру. В комплексі заходів виховного характеру можна виділити дві складові: . власне виховна робота (підвищення рівня екологічної свідомості); . суспільна діяльність, направлена на ліквідацію екологічної небезпеки, як результат виховної роботи. Наприклад, для усунення екологічної небезпеки, пов’язаної із відсутністю системи збору та регенерації ВМО (відпрацьованих мастильних олив), необхідно реалізувати таку систему заходів: . нормативно-правового характеру (розроблення та впровадження нормативно-правової бази поводження з ВМО); . виховного характеру (впровадження системи виховних заходів (мас-медіа, широкі верств населення) з метою усвідомлення суспільством необхідності функціонування системи збору ВМО та реалізація такої системи збору на практиці); . технологічного характеру (розроблення комплексної технології регенерації ВМО, яка б враховувала широкі коливання в концентраціях забрудників у ВМО (реально в залежності від умов збору вміст води коливається від 0,8% до 20%); створення ряду установок, які б забезпечували необхідний об’єм перероблення зібраних ВМО). У розробленні нормативно-правової бази поводження з ВМО доцільно дотримуватись такої послідовності: . розробити та затвердити норми збору ВМО, а отже і реальний первинний облік ВМО обласними управліннями охорони навколишнього природного середовища; . запровадити реальний первинний облік ВМО обласними управліннями охорони навколишнього природного середовища; . створити дозвільну систему поводження з ВМО як з небезпечним відходом; . створити систему економічного стимулювання діяльності в області збору ВМО; . створити та забезпечити функціонування системи штрафів за порушення норм поводження з ВМО. Дискусійним є питання у порядку впровадження системи збору ВМО та створення ряду установок, які б забезпечували необхідний об’єм переробки зібраних ВМО. Адже у випадку створення системи збору ВМО, але за умови відсутності установок, які б зібрану ВМО переробляли, постає небезпека неконтрольованого накопичення ВМО, необхідності потужного складського господарства для їх зберігання до появи переробних виробничих потужностей (а цей час невизначений). У випадку ж першочергового будівництва установок, постає небезпека «заморожування» інвестицій на невизначений період – до налагодження стабільного функціонування системи збору ВМО. На нашу думку, першочерговим повинно стати запровадження системи збору ВМО. А зібрана цінна сировина за умови відсутності переробних потужностей може бути на перших порах продана іноземним країнам, де ці виробничі потужності успішно функціонують і багато з яких працюють не на повну потужність. Оскільки така діяльність є економічно вигідною, за невеликий час виникне ряд українських переробників ВМО, і тоді необхідно провести ряд законодавчих заходів щодо захисту вітчизняного виробника, які дозволять організувати систему перероблення ВМО на Україні. Потребує окремого розгляду система класифікації зібраних ВМО. Вона повинна проводитись, як це прийнято у більшості країн світу, на основі аналізу фізико- хімічних показників ВМО кожної партії продукту і видачі сертифікату відповідності. Нами запропоновано технологію комплексного процесу регенерації ВМО, який дозволяє реалізувати регенерацію для різних за початковим вмістом води ВМО. Після реалізації технології регенерована ВМО подається на повторне використання, а відділений від неї відпрацьований сорбент, який містить одночасно механічні частинки, що потрапили у ВМО в процесі використання – на утилізацію. Аналогічний алгоритм рішень можна розробити і для інших наведених вище екологічних загроз. Але всі вони повинні включати заходи, пов’язані із підвищенням екологічної свідомості суспільства. Як вже вказувалось вище, завдання підвищення екологічної свідомості може бути вирішене методами педагогіки, із використанням детально проаналізованих суб’єктів виховання та із застосуванням методів виховання. Найбільш дієвим методом виховання суспільства, ймовірно, будуть методи заохочення (у випадку дотримання розробленого для ліквідації конкретної екологічної загрози екологічного законодавства – господарські та податкові пільги) і покарання (у випадку порушень цього законодавства). Реалізація стратегії мінімізації чи повного уникнення цієї екологічної загрози повинна широко відображатись в мас-медіа (зокрема – висвітлення застосовуваних покарань). Таким чином, для ліквідації суспільно створених екологічних загроз необхідно також зусилля всього суспільства, екологічна свідомість якого внаслідок проведених виховних засобів підвищилась. І тільки за умови мобілізації цих зусиль, впровадження відповідної нормативної бази та необхідного технологічного забезпечення, можлива мінімізація відповідної екологічної загрози для інтересів збалансованого розвитку суспільства. 1. Чайка О.Г., Мальований М.С., Семенишин Є.М., Захарко Я.М., Петрушка І.М. Регенерація відпрацьованих олив. Екологічні та технологічні аспекти // Хімічна промисловість України. – 2006. – №5(76). – С. 40–43. 2. Мальований М.С., Чайка О.Г., Петрушка І.М., Захарко І.М. Комплексна ресурсозбережна технологія регенерації відпрацьованих олив // Экотехнологии и ресурсосбережение. – 2007. – №1. – С. 38–42. Першоджерело - Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції - (PDF, 2,54 Мб) | |
|
| |
| Переглядів: 1181 | |
| Всього коментарів: 0 | |