ВАСИЛЬ СТУС ТА ВОЛОДИМИР ВИСОЦЬКИЙ БУЛИ В ОДНОМУ ІНСТИТУТІ. Наталія Преображенська

 (до 70-річчя з дня народження)       

                                                            Йдучи у ніч, вітаємо білий світ 

                                                             Василь Стус                                

         Обидва молоді, обидва Поети, обидва Громадяни, обидва незабутні. Народились і росли в одній країні, сповідували одну релігію – Правду, мали чисту Совість, були і є її взірцем, обидва ненавиділи цензуру. А ми? Нам залишається тільки память і бажання хоч на крок бути ближче до того, що сповідували вони.  Ми жили поруч, в той саме час, а чи розуміли їх велич? Так, можу сказати, що так! Не в повній мірі, але розуміли, відчували, тому і слухали не дихаючи, завмерши, боялись рухатись. В повній мірі - тільки тоді, коли втратили, коли біль став поперек горла, коли і сьогодні розуміємо їх сучасність, коли … ні, не можемо і досі уявити собі, про що б говорили з нами Вони сьогодні. Обєднала Василя Стуса  і Володимира Висоцького висока поезія боротьби за ідеали Правди і одна дата – їм сьогодні по 70!

          Інститут мікробіології та вірусології ім.акад.Д.К.Заболотного Національної Академії наук України мав честь слухати в своєму теплому куточку, в бібліотеці, поезію Василя Стуса. Це був (по пам’яті) 1963 рік, коли Богдан Мацелюх, тоді аспірант нашого інституту, запросив Василя Стуса, аспіранта інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, прочитати свої вірші. Пам’ятаю, що людей було багато, не пам’ятаю, що саме читав Василь Стус. Але пригадую, що слухати було складно, важко, тому, що в поезії звучав біль.

                                         Кружляє лист в передчутті біди

                                                                                        (Листопад 1962 р.)

Пам’ятаю, що після виступу підбігли до Поета із словами подяки, але він був напружений,  і досі мені здається, що він не відчув належну теплу хвилю розуміння з нашого боку. Може тому, що вірші були для нас на той час надто великі. Мені здається, що і Богдан Мацелюх чекав від нас, співробітників, більшого захоплення. А може мені так здається, бо завжди ми каємося запізно. Але сьогодні мені хочеться думати, що саме його виступ зародив у багатьох з нас в той страшний радянський час зерно глибоких роздумів про Україну, про її майбутнє, про людську гідність, про необхідність зазирнути в свою душу.

         Тому і не розривається звязок часу…                                                                                                                             Тож – до побачення – у просторі

                                  і – до побачення у часі.                                                      

         Майже через десять років в нашому ж  інституті виступав Володимир Висоцький. Колись я вже розповідала, що наш український, київський інститут причетний до створення Володимиром Висоцьким такого шедевру як «Товарищи ученые!». Це тільки поверхово здається, що це розважальний, легкий вірш. А по суті…

        Кінець вересня 1971 року. Театр на Таганці гастролює в Києві. Біля театру оперети немає тільки кінної міліції, попасти на спектаклі неможливо. Мені пощастило подивитись, спектакль «Пугачов», де роль Хлопуши виконував Володимир Висоцький. Як могла одна людина відтворити в одному образі Народ?! Після закінчення спектаклю декілька хвилин була мертва тиша. Глядачі не могли зібратися з силами, щоб аплодувати акторам, режисеру  Юрію Любимову за…, за…, за що? Важко визначити. За Правду, за біль в своїх душах, за відродження памяті почуття свободи.  За поєднання таланту Поета Сергія Єсеніна, Режисера Юрія Любимова та Актора Володимира Висоцького? Київський глядач у всі часи знав сенс геніальності. Зал довго аплодував стоячи і не розходився.

         Поталанило мені через тернії виступу Володимира Висоцького в київському  Будинку Вчених запросити його до нашого інституту. Погодився. Треба віддати шану і керівництву інституту – дозволили зустріч, не побоялися. Чудові троянди - на сцені, у ніг Висоцького букет соняшників. Співробітники сидять один у одного на головах.

       У дорозі я попередила Володимира Висоцького, що сьогодні в інституті мікробіології він побачить не тільки білі халати, але й співробітників в чоботах і ватниках. Пояснила, що академічні інститути виїздять в колгоспи на сільськогосподарські роботи, прополюють буряки, збирають помідори. Сьогодні збирають картоплю, приїдуть на зустріч прямо з поля. Встигла трошки розповісти про  роботу інституту. Слухав уважною. Свій виступ почав з того, що привітав учених, подякував за «безкорисну» допомогу селу і пообіцяв в наступному році («якщо ви мене запросите», на ці слова зал вибухнув аплодисментами) почати виступ з нової пісні, присвяченої саме подіям збирання врожаю в країні.

        Пройшов рік. В 1972 році вперше заарештований Василь Стус.  Дирекція інституту дозволу на зустріч з Володимиром Висоцьким не дає, але категоричної заборони не було. Ми їдемо до нас в інститут – Володимир Висоцький, всесвітньовідомий художник, киянин Давид Боровський і я. Володимир Висоцький розповідає про з’йомки фільму «Четвертий», де він знімався, згадує цікаві епізоди, розмовляємо про фільм «Історія любові». Висоцький  наспівує чарівну мелодію з цього фільму до самого інституту, в такій  небесній аурі ми приїхали на зустріч.

        Здається весь Київ зібрався в інституті: зал, коридори і кімнати біля залу забиті бажаючими побачити і послухати Актора і Поета. Володимир Висоцький виходить на сцену. Перші слова – подяка за запрошення і нагадує нам, що в минулому році обіцяв почати свій виступ з нової пісні, яку  дарує нашому інституту -  «Товарищи ученые». Шквал оплесків, не забув! Довгоочікувана зустріч відбулась! Заряд людської гідності отриманий! Пісня-сарказм лягла на наші душі, замислитися було про що.

        Сьогодні, коли я читаю цю пісню-вірш, згадую 1971 рік, свою розповідь про наукові доробки нашого інституту і дивуюсь, як людина за короткий час запамятала важливі моменти розповіді.

                «Из гнили да из плесени бальзам извлечь пытаетесь» - це розповідь про пошуки нових антибіотиків з бактерій та нижчих грибів.

                «А то вы всем кагалом там набросились на опухоль,

                 Собак ножами режете, а это – бандитизм.» - це про випробування нових препаратів безпосередньо на тваринах.

           Наступні ж строки – відвертий сарказм:

                 «Вы можете прославиться почти на всю Европу, коль,

                   С лопатами проявите здесь свой патриотизм.» Не забуваймо - це 1972 рік!

          Або останній куплет -  страшно уявити собі наслідки цензури. Може дурні не зрозуміли, а може розумні навмисно пропустили:

                «Товарищи ученые! Не сумлевайтесь, милые: 

                 Коль что у вас не ладится – ну, там, не тот аффект,-

                 Мы мигом к вам заявимся с лопатами и вилами,

                 Денечек покумекаем – и выправим дефект.» 

      Впевнена, що легка із стороннього погляду  пісня народжувалась завдяки важкій праці Поета, завдяки глибокому розумінню вад в державі. Були включені в пісню проблеми генетиків і фізиків, з якими Володимир Висоцький товаришував, ми ж були лише поштовхом до її створення, і нам це приємно. Уже пізніше режисер Ельдар Рязанов, думаю що на основі цієї пісні, включив в свій фільм «Гараж» епізод про візитні картки професора, що знаходили їх в картоплі. В унісон з піснею Володимира Висоцького звучав і  протест талановитого режисера проти такої «науки» і не тільки.

   Наш Інститут завжди був осередком високої культури. Варто згадати, що сам Данило Кирилович Заболотний – і директор інституту, і Президент Академії наук України писав вірші. Згадую декілька строк по памяті:

                                      Пейте юности веселье,

                                      мудрость к вам прийдет с годами…

                                      Правды чистые заветы

                                      Пусть вам будут маяками.

        Який величний заповіт майбутньому поколінню! І як тут не нагадати слова Василя Стуса!

 Я є вільний і тому Україна є вільною, бо вона в мені… Оточуючий мене  світ не  варт того, аби я зрадив себе, зрікся своєї Віри, своєї гідності

       Різна доля у Поетів. Не можна порівнювати останні часи перебування їх на Землі. У Володимира Висоцького – зовнішня свобода, кайдани в душі, він їх розривав своїми піснями.  Василя Стуса – кинули в камеру, на заслання, присудили до фізичних мук, пекучих страждань в душі, але без волі він залишався вільною людиною.

                                       … і тільки серце стугонить

                                            катам наперекір.

Обидва залишили нам бачення  Правди життя в честі, совісті, людяності. Своєю поезією, своїм громадянським духом вони вчили нас бути вільними всюди і завжди.

      Під цим кутом приємно пам’ятати виступи в стінах інституту і таких видатних особистостей як Сергій Дяченко, Тетяна Дороніна, Сергій Юрський, Володимир Меньшов, Олександр Розенбаум, Дмитро Межевич (актор театру на Таганці), Олексій Татаров (київський художник. Написаний ним портрет Володимира Висоцького, із сотень картин, єдиний був виставлений в Лужниках на відзначенні 50-річчя Поета). В стінах інституту і сьогодні пише достойні вірші тепер уже член-кореспондент НАН України Богдан Мацелюх, кому ми маємо бути надзвичайно вдячні за святий подарунок в нашому житті – слухати Василя Стуса.

                                  … ми ще повернемось

                                       бодай –

                                       ногами вперед,

                                       але: не мертві,

                                       але: не переможені,

                                       але: безсмертні.                                    

Вітаємо всіх нас з їх народженням, з їх входженням в наш духовний світ!

 Наталія Преображенська

 Журнал Освіта та кар’єра

     № 1-2, 2008

Категорія: ЕКО просвіта | Додав: NPO (02.11.2010) | Автор: Наталія Преображенська
Переглядів: 1343 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar